391. Василь Стус. В степи безлюдной тупу-тупу...

В степи безлюдной тупу-тупу,
Лишь ржанье коней, скрип подвод,
И опечалил полночь темную
Созвездий янтарёвый лед.
Дразнящимися языками/ Ослабнувшими языками
Уродцы сникнувших костров/ Остатки гаснущих костров
Спешат подняться над звездами,
Как факелы заклятых слов.
И, выскользнув из-за оград,
Натужный янтарёвый голос
Струится в выси, будто чад
Офиры, что взыскует Велес
С тех, кто играет наугад.
И ввысь взлетает минаретом
Больная ночь, как белебень,
Могильным отблеском времен
Выныривая над вертепом.
Край брошен на произволенье
Расправ, надсад, наломов бед.
И раздувает полночь темную
Созвездий янтарёвый лед.




В степу глухому тупу-тупу,
іржання коней, скрип підвід,
і посмутив опоніч глупу
сузір’їв бурштиновий лід.
Солопленими язиками
потвори звомплених багать
спішать постати над зірками,
як смолоскипи розпроклять.
І, випорснутий з-над оград,
натужний бурштиновий голос
снується в висі, ніби чад
офір, котрих заправив Волос
з прагнущих долі наздогад.
І височіє мінаретом,
як белебень, зболіла ніч,
цвинтарним сяєвом сторіч
вигулькуючи над вертепом.
Край віддано благоволінню
покар, надсад, наломів бід.
І надимає поніч глупу
сузір’я бурштиновий лід.



Благодарю Сашу Канищева за помощь в работе над переводом.