Зязюльчыны ручнiкi

 Па матывам бабуліных песен.

Ручнікі вышывала Алеся і гора не знала,
Пасля свята Пятра яна любага ў сваты чакала,
Ды пастукала раптам світанкам вайна у акенца,
Адарваўшы каханага, любага  хлопца ад сэрца.

У дарогу ручнік вышываны Алеся давала,
Ды слязіначку горкую тым ручніком уцірала,
З партызанскіх сцяжынак каханы домоў не вярнуўся,
Кветкай у лесе чароўнай Алесін ручнік  абярнуўся.

У народзе "зязюльчын ручнік" тую кветку празвалі.
На ім слёзы дзявочыя капляй ружоваю сталі,
Паляцела Алеся над борам зязюляю шэрай,
Без каханага сэрца дзявочае  асірацела.

Ад світанку да вечару ў лесе зязюльчына "ку-ку",
Наганяе на сэрца і душу трывогу і скуку,
А зязюлька над борам галосіць,без стомы лятае,
То дзяўчына Алеся каханага ў лесе шукае.




Зозульчини рушники... з бiлорус
Лариса Геращенко


За мотивами бабусиних пісень
-----------------------------------------
Рушники вишивала Олеся, і горя не знала.
Після свята Петра вона любого в свати чекала.
Та постукала раптом світанком війна у віконце,
відірвавши від серця коханого, ніби-то сонце.

У дорогу рушник вишиваний Олеся давала,
та сльозинку гірку рушником тим вона витирала.
З партизанських стежинок коханий її не вернувся…
І червоною квіткою в лісі Олесин рушник обернувся.

У народі «зозульчин рушник» тую квітку прозвали.
На нім сльози дівочі рожевими краплями стали.
Від світанку до вечора чутно зозульчине «ку-ку» -
наганяє у серце і душу тривогу і смуток.

Понад лісом зозуленька сіра літає –витає -
То Олеся до цих пір миленького всюди шукає…