Лина Костенко Пращур

Когда рыдали сосны янтарём
и динозавры нежились в травице,
когда ещё жил в пралесе пралев,
когда летали в небесах праптицы,
когда сползали льды с высоких гор,
ещё была не ящерка, а ящер,-
какой он был мой личный дикий пращур,
неандерталец, вертикальный зверь?
А он же был, тот дикий, тот прапервый,
познал который холод и жару,
на стойбище людей припёрши жертву,
медведя, не жалея сил и рук.
Любовь ему ещё тогда не снилась.
Он знал быть может только букву "р-р-р".
Душа ещё ничем не осенилась,
и ум ещё совсем был тёмным...Бр-р!
Слепого духа заросли дремучи,
пещерный мрак в отребье диких трав,
ещё вопросами себя не мучал,
не каялся, не сеял, не орал.
В грудь серны с силой он вонзал стрелу
и крепко спал, осиливши медведя.
И словно Богу, кланялся дуплу,
что б мёд никем на липах не был съеден.
Он с лапы ел. В крови всё мясо жамкал.
Но в ночь, когда вокруг зацвёл миндаль,
погладил вдруг всю в чёрных метках самку
и первый в мире ощутил печаль.

Пращур

Коли ридали сосни янтарем
і динозаври ніжились в щириці,
коли ще жив у пралісі пралев,
коли у небі глибали праптиці,
коли льоди зсувалися із гір
і ще була не ящірка, в ящір,-
який він був, мій особистий пращур,
неандерталець, вертикальний звір?
А він же був, той дикий, той праперший,
котрий жарину виглядів од хвищ,
на стійбища людичачі приперши
ведмедя із пралютих сукровищ.
Йому іще кохання і не снилось.
Він знав ще, може, тільки букву "р-р-р".
Дуща іще нічим не осінилась,
і розум був іще кошлатий...Бр-р!
Сліпого духу зарості дрімучі,
печерна тінь у потолоччі трав,
він ще себе питаннями не мучив,
не каявся, не сіяв, не орав.
У груди сарні вскіплював стрілу
і твердо спав, упоравши ведмедя.
І паче Богу, кланявся дуплу,
де срібні липи чаділи від меду.
Він з лапи їв. Криваве м,ясо плямкав.
Та в ніч, коли зацвів гіркий мигдаль,
погладив раптом рябомизу самку
і перший в світі винайшов печаль.