Маргарита Метелецкая Всю ночь лил дождь

Всю ночь лил дождь... И стало на душе ненастно...
Хоть абрикосы буйно во дворе цвели,
Красноречиво говоря, живи, цвети,
Что я ,дурёха, плачу и не сплю напрасно.

То просто музыка небесного хорала,
Ответ живительный взыскующей Земле,
Иголки водные вновь на весеннем тле
Повышивают  нам цветные покрывала.

То сумерки... И потому любви так мало?
Я знаю вылетит из ульечка пчела,
И солнце одолеет сумерки сполна,
Как сотни лет до нас всю темень разгоняло!

Такая мысль пришла... И грусть исчезла сразу.
В весенний, ласковый я верю сонцепад.
Не разорвёт планету злостный Баобаб,
Как Принц Экзюпери, мир выполет заразу!

Из-под ветвей тенистых, навевая грёзы,
Вновь к солнцу выглянут в любовной неге розы!



Тло - дно, испод, основание (словарь Даля)



     Всю нiч перiщив дощ

     Всю ніч періщив дощ... І я - засумувала...
     Хоч буйно абрикоси у дворах цвіли -
     Й промовисто мені нараз відповіли,
     Що надарма, дурна , і плакала,  й не спала...

     Це просто дріботить небесного хорала
     Оживлюючий струм на молитви Землі...
     І голки водяні на весняному тлі
     Знов вишиють нам скрізь чарівні покривала...

     Це просто сутенить...І так Любові мало ?
     Та вилетить, надіюсь, з вулика бджола ?
     І Сонце, безперечно, сутінки здола,
     Як сотні літ для нас - руйнівників - долало !

     Отак помислилось...І сум - сховавсь одразу,
     Бо вірю - вкриють трави сонячка кульбаб -
     Не розірве Планету злісний Баобаб,
     Бо, як Маленький Принц, люд виполе заразу !

     І під дерев корогви та гірлянди
     Святково визирнуть закохані троянди !