І знов одвічна порожнеча й пустка,
У закутках душі гуляє протяг.
Ліси думок ламаються на друзки,
Летить життя вперед, неначе потяг.
А пасажири у звичайних справах:
То розмовляють, то смакують шинку.
Немилосердний час колосів чавить,
А я ж у всесвіті маленька порошинка.
Лукавий світ, оманливі закони...
Укотре позбавляюся ілюзій.
Змішалися, як мови Вавилону,
І люті вороги, і любі друзі.
Розрадить хто задуму полинову,
У серці світлу воскресить надію?
«Скажи, мій Боже, – я благаю знову, –
Чого у світі цім не розумію?»
30.03.2017р.
Потяг життя
© Copyright: Наталя Мазур, 2017
Свидетельство о публикации №117033100129
Свидетельство о публикации №117033100129
Рецензии