Петя Дубарова. Берези

Петя Дубарова
БЕРЕЗИ


Берези знову струшують
мовчання синє з листячка,
подібні до тіней,
гінкі, з корою срібною,
в обіймах віття ніжного
спивають вечір цей.

Від щастя розкуйовджені,
пагіллям посмугованим
торкаються землі,
і, мов птахи, зухвалисто
гніздечка кублять вітрові,
а ще й осінній млі.

Високодумне сонечко
блищить, у риб позичивши
гіркої німоти,
і, бувши в вічних клопотах,
не помічають люди в них
краси і доброти.

Увечері знов струшують
мовчання синє з листячка,
подібні до тіней,
і сни мої сполохані,
і сни мої мальовані 
у вечір линуть цей.

(переклад з болгарської — Любов Цай)

***

Оригинал:

Петя Дубарова
БРЕЗИТЕ
 
Брезите се отърсват пак
от синьото мълчание
на своите листа
и тъмни като сенките
във листени обятия
попиват вечерта.
 
Разрошени от щастие,
те клони омастилени
разтърсват като в бяг
и дръзки като птиците,
плетат гнезда за вятъра
и есенния мрак.
 
Че слънцето, надменното,
блестящо като бял живак
по рибешки мълчи
и хората, забързани
не виждат красотата и
добрите им очи.
 
Увечері знов струшують
мовчання синє з листячка,
подібні до тіней,
і сни мої сполохані,
і сни мої мальовані 
у вечір линуть цей.