Про що тут спiвати...

Як пташкою стала – співай, бо для чогось жива ти.
Не радісний щебет, звичайно – таки не в раю.
Так склалася доля – і є, через що сумувати:
Кривавий вертеп відбувається в нашім краю.

Ніяк не здійняти з очей тьмяну стрічку облуди.
Душа ціпеніє і морок повзе по кутках.
Немов показились від зілля поганого люди:
Зурочені, наче – у крайніх принишкли хатках.

Безжурне життя за війни – недосяжне, як мрія.
Хоча відійшла від порогу, та близько гримить.
Поглянеш на обрій – а небо аж  полум`яніє.
Десь там, у пітьмі - хтось востаннє здригнувся в цю мить.

І сором бере, що зітхаю та плачу про інше.
І тоскно душа завмирає: чи скоро кінець?
Невже тут, навколо,  колись були спокій та тиша?
І як же дозволили ми все звести нанівець?

Земля - перемішана з кров`ю, металом і брудом…
Життя -  перетерті на жорнах,  чужих і своїх…
Про що тут співати іще, як царює облуда?
Надходять свята –  але будуть вони не для всіх..