Не випрошуй солодкі дарунки любові у осені,
Краще звірся дощу і тихенько йому розкажи,
Як шукала кохання, ногами торуючи босими
Сто стежин, сто шляхів, сто доріг, не шкодуючи сил.
Виглядала його, переливши бажання у келихи
Синіх дзвоників, що назбирала улітку сама.
Викладала веселку з багряного листя під деревом
І боялась, що зникне усе, як настане зима.
Та не зникло нічого, веселка у небо ввібралася,
І засяяло сонце навколо, зродивши пісні.
Залунали вони – і, пташиним підтримане галасом,
Йшло кохання назустріч і радо всміхалось мені.
04.10.2016р.
Не випрошуй дарунки любовi у осенi
© Copyright: Наталя Мазур, 2016
Свидетельство о публикации №116100411297
Свидетельство о публикации №116100411297
Рецензии