Амаркорд

ПОСВЯЩАЕТСЯ ВАЛЕРИЮ ПАВЛОВИЧУ КНИЖНИКУ И ДРУЗЬЯМ ПО УНИВЕРСИТЕТУ.



Я помню всё и помнил всё всегда,
Ни тени зла, ни капельки злорадства...
Ведь это ты привёл меня туда,
В тот коллектив студенческого братства.
 
Любой из вас прекрасно видел цель,
А я не знал, чего мне в жизни надо,
Как и теперь, Москва или Брюссель?..
Не отличаю рай уже от ада.
 
Не мёрзли мы, не мокли под дождём,
И борода студентов не пугала…
Ты шёл как все, проверенным путём,
А я шагал в смятении, бывало.
 
От суеты никто не уставал,
Конспекты все писались косо-криво,
А ты, когда экзамены сдавал,
Казалось, камни сбрасывал с обрыва.
 
Я помню дом, заросший старый сад,
И тротуар, кривую мостовую…
Там преферанс был сорок лет назад,
Ты – пасовал, а я кричал – вистую.
 
Там алкоголь никто не потреблял,
Судить о прошлом можно не предвзято,
Я радость всем большую доставлял,
Когда хватал на мИзере пять взяток.
 
Я крикнул – РАЗ, а надо бы крутить,
Ты видел море, видел волны смеха…
На шестерной остался без пяти…
То было время, славная потеха.
 
А ты изрёк, мол, доктор, молодец,
Хотя, поганец, сказано попозже…
Я молод был и в карты был не спец…
«Я вас любил: любовь ещё, быть может…"
 
Здоровьем там никто не рисковал,
Хоть на столах не делалась уборка,
В углу листа ты «жопы» рисовал,
Когда летел, случалось же, на горку.
 
Не всех тогда ты «жопами» терзал,
Смывает время мелкие обиды…
И я, однажды, дулю показал…
Но то была ошибка ИНДИВИДА.
 
Была заря, вечерняя заря,
Что рассуждать сейчас об этом всуе ...
Наверно, жизнь мы прОжили не зря,
И шмарцу зайнэ, зайнэ едэм шуе.

Где тот диван, огромная кровать,
Портрет Хрущёва, дивная дутара ?..
Я смог бы всё в стихах обрисовать,
Но постарел, а может просто старый.
 
Нам раньше время мило улыбалось…
Но где же ВСЕ ? Хозяйка где, «княгиня» ?
В копилке ноль, ни цента не осталось…
И сада нет… И дома нет в помине.

Но день прошёл, и вечер наступил,
В закатном небе светится румянец,
Возможно я лекарства перепил,
Был молодЕц, а стал как чужестранец.

1.12.2013 г.


Рецензии
Тільки-но прочитав цього чудового вірша про наше веселе й водночас цілеспрямоване життя у "княгині". Звичайно, відчувається посвята саме Валері Книжнику, але якоюсь мірою до гри в преферанс я також причетний. Хоча і "страйкував", тому що іноді бажання когось відігратись тривало майже до ранку. Також відчувається твоє біографічне, а саме: бажання "програти" заради загальної втіхи, а заснути при світлі та вашого наміру говорити тихо я не міг упродовж всього свого життя. Хоча вона ні в кого не виглядала зловтішною. Принаймні, я чітко бачив твоє бажання побути в колі гри подовше, звідси й майже свідомі оголошення мізерів без козирів та тузів. Ти виділив ВСЕ. Якщо про нас, то поки що ВСІ живі і якоюсь мірою зберегли спілкування. Якщо "где же ВСЁ", то тут справді нічого не залишилось з того дому нашого буття і це сумно. Хоча на тому місці тепер взимку лижна траса. Але прийти до "святого місця" нам вже не вдасться. Ти також виділив ІНДИВІДА, але з цим важко погодитись. Це твоя самооцінка, яка не збігається з оцінкою тебе твоїми друзями. Адже саме ти через сучасні засоби спілкування продовжуєш нашу єдність. Так що живи й надалі "молодцем" і не посипай свою мудру голову попелом.
Чи вже отримав мої книги? Жадько Віталій.

Виталий Жадько   26.07.2016 19:56     Заявить о нарушении
Спасибо за прочтение моих воспоминаний. Про лыжно-развлекательный комплекс на месте нашего бывшего жилья мне рассказывал мой внук, киевлянин, Виталий Андреевич. Он там катался зимой. Оказывается и ты знаешь. Привёл меня туда в 1971 году именно Книжник, чему Олег был не очень доволен. Стих писался ещё до событий на майдане и до войны с Россией, поэтому там есть фраза "Москва или Брюссель". В 70-е годы трудно было представить себе нынешние события. Не знаю за Олега, но четверо нас точно за Украину. Хотя именно Олег отдал национальному университету большую часть своей жизни. За книги ты уже знаешь.

Маценко Виталий   26.07.2016 23:39   Заявить о нарушении