42-й

Сорок второй. Над Корчеватым
Зима: метель и гололёд.
И пёсик, рыжий и косматый,
Дрожащий хвост поджав, бредёт...

Фриц, русским сгорбленный морозом,
"Пространствам жизненным" не рад,
Где ветер выжимает слёзы,
Смерть вышибает автомат.

Он целится: "арийцу" нудно
Переминаться на посту.
Он - зло. И потому безлюдно
Вкруг самозванца за версту...

Миг тоже западает в память:
Казалось бы, пустяк в наш век,
Но в памяти моей не тает
Зимы той страшной рыжий снег...

Пусть смыли кровь Днепра разливы:
Цветов созвездья на лугу,-
Всё целится фашист лениво,
Всё бьётся цуцик на снегу...
1990 г.

               
             ***


Лiна Костенко
У Корчуватому, під Києвом,
 рік сорок другий, ожеледь, зима.
 Рябенький цуцик п'ятами накивує.
 Знічев'я німець зброю підніма.
 І цілиться. Бо холодно і нудно
 йому стоять, арійцю, на посту.
 А навкруги безсмертно і безлюдно,
 бо всі обходять німця за версту.
 Лишає мить у пам'яті естампи.
 Ворона небо скинула крильми.
 Вже скільки снігу і подій розтануло
 там після тої давньої зими!
 Вже там цвіли і квіти незліченні,
 вже там і трасу вивели в дугу.

 ...А все той німець цілиться знічев'я.
 ...А все той песик скімлить на снігу.