Переклади iз Геннадiя Тукачева

***
Всё зреет и всему свой срок.
И вот теперь, с душою зрелой
отдаться страсти не порок,
да жаль, что перезрело…тело

   *-*
Все зріє, і всьому свій час,
І ось, коли душа дозріла,
Віддатись пристрасті є шанс,
Та шкода – перезріло тіло.

   ***
Всё идеально не бывает.
Ведь жизнь не нить –
узлов в ней много.
И «крышу» иногда срывает
совсем не у того порога!

   *-*
Все ідеальним не буває,
Життя – із вузликів дорога.
І дах мені, бува, зриває
Далеко від твого порогу.

   ***
Я оптимизма голос слышу,
и слышу как душа поёт!
Весной и сам готов «на крышу» –
боюсь седой «чердак» снесёт.

   *-*
Я оптимізму голос чую,
Дзвенить він у душі садах.
Коли весна забенкетує,
Боюсь, щоб не зірвало дах.

   ***
А осень крутит карусель…

Осенний лист накрыл туман.
Стих отрывается от сердца.
Где правда жизни? Где обман?
Куда нам день откроет дверцы?
 
Вопросов много, только вот
ответы жизнь нам не напишет.
Хоть разума прибавил год,
всё чаще холод в сердце дышит.
 
Скромней становятся мечты.
Дерзания – всё осторожней.
И ты с немногими на «ты»,
а «ВЫ» звучит уже тревожней.

Всё реже слышен зов страстей.
За прошлое судьба карает.
А осень крутит карусель
да в прятки с памятью играет.

   *-*
Вже падолист накрив туман,
Вірш відривається від серця.
Де правда? Де в душі обман?
Чи день прийдешній нам всміхнеться?

Питань багато, тільки вік
Не відповість, бо сам не знає.
Хоч збагатились ми на рік,
Та в серце холод заповзає.

Думками вгору не зійти,
Десь при землі вони витають.
І вже з небагатьма на «ти»,
На «ви» тебе всі називають.

Не чути пристрастей шабель,
Усе в минулім, за спиною.
Лиш осінь крутить карусель,
І грає в піжмурки зі мною.

09.02.2016р.

Поздняя осень, закат над Бугом

Осенний полдень угасает.
В закате тонет небосвод.
Луч солнца тихо умирает
за зеркалом холодных вод.

Берёзы скромно румянеют,
стыдясь осенней наготы.
Они под утро поседеют,
засеребрятся, как и ты…

Осінній полудень згасає

Осінній полудень згасає,
У захід плине небосхил.
Проміння сонячне вмирає,
До водних доторкнувшись крил.

Берізки скромно рум`яніють,
Розгублені від наготи.
Вони під ранок посивіють
І сріблом вкриються, як ти…

***
На зиму раздетое поле –
закинуты борозды в синь.
И вновь журавлиною долей
курлычет на юг птичий клин.

*-*
На зиму пооране поле,
Поснули вже брили  землі.
І знов, за пташиною долею,
На південь летять журавлі.

***
Не увядай, прошу, не надо.
Весна бушует за окном.
И я жду любящего взгляда
весенней ночью, летним днём…
Не увядай! Прошу! Не надо!!!

 *-*
Зів`яти не спіши, не треба,
Весна буяє за вікном.
Вночі чи вдень, та лиш від тебе
Чекаю погляду давно.
Зів`яти ти не поспішай!
Чекай!

03.03.2016 р.