Дамян Дамянов. Чудомир

Дам’ян Дам’янов
ЧУДОМИР*

       Мої давні і добрі приятелі і друзі, не сумнівався ані на хвилину,
       що ви  сердешно не проводжатимете мене до «вічного житла»,
       якщо не йтиме дощ.

       З його передсмертних «Карлючок з лікарні»


Ці слова наче докір мені! Не знаю, чи був я серед його добрих приятелів, але ми любили один одного.  І я — його, і він — мене. Попри різницю у віці, в іменах, в талантах. Не пам’ятаю, чи йшов дощ в день його похорону, але я не пішов у Казанлик. Жодного разу не відвідав його тут, у лікарні. Не через дощ — боявся, що він почне жартувати й зі смертю! Тому що під час багатьох наших міжлікарняних зустрічей він розумів, що знає про неї, бачить її, відчуває у приголов’ї...  А чим ще іншим міг би один Чудомир боронитися від неї, як не своїми дотепами!

Страшні жарти! Читаю їх у присвяченому йому траурному числі «Стършела»** і плачу. Плачу з гумору їх, мудрості й туги! Бо в них є і гумор, і мудрість, і печаль, лише нема безнадії. Власне як і в його житті! Як в його оповіданнях і карикатурах про Брехливого Сабі і Нено Сенегальця, каку*** Сійку і Чолпанку ...

Думаю про цього найсучаснішого Алеко, який попри величезний талант, попри своє велике ім’я ніколи не домагався посад і звань, і стає мені моторошно! І тужно, і гордо! Цей титан слова навіть не приїхав заволодіти Софією, як зробила більшість з його братів по перу, а залишився до могили таким тихим і лагідним казанличанином, що задовольнявся лише владою над душами людей. А він володів! Був господарем тих душ, лікував їх. І в цьому є відмінність між ним і Алеко: один лікував, другий бив сікачем сатири!

І жоден з критиків, жоден з надгробних  промовців не зміг би оцінити його справи так, як він сам її оцінив:

«Кажуть що народи як діти — ім не до вподоби, коли їм читають мораль, вони хочуть дійти істини, розважаючись. Кажуть ще, що коли сатира – це хірургічний ніж, то гумор — то є «солодкий бальзам» на рану. Якщо це так, то не лишається нічого іншого, ніж побажати, щоб цей солодкий бальзам виробляли масово і продавали по всіх усюдах, бо є ще надто багато ран, які потребують лікування».

Що тут можна ще додати? Нічого. Крім одної скромної труни у дворі одної казанлицької хати і одного сміху, що продовжує лунати в мені і хвилює мене так,  що й не розберу, сміюся я чи плачу. Тому що одна з його «Кривуль» каже мені:

«... І все-таки, все-таки яка самотня людина, одним-одна в цілому світі!»


* Чудомир (Димитр Христов Чорбаджийський; 1890-1967) — болгарський художник і письменник-гуморист.
** «Стършел» («Шершень») — найстаріша гумористична газета Болгарії, виходить з 1946 р.
*** кака — так в Болгарії називають старшу стестру або старшу за віком жінку.



(переклад з болгарської — Любов Цай)
http://www.slovo.bg/old/damyanov/eseta2.htm#chud