Їй не судилось чоловіка мати,
Їй не судилось мати діточок.
Ночами серце не хотіло спати
Від болісних, безрадісних думок.
За усмішкою біль вона ховала,
Собі даруючи троянди запашні,
На діточок з любов'ю поглядала -
В очах крижинки танули сумні.
Та раптом цуценя вона зустріла,
Нещасне, кволе, хворе та брудне.
Цей погляд оченят нещасних, милих
Наче благав: "Візьми, візьми мене!"
Вона до нього серцем прикипіла,
Притисла до згорьованих грудей.
Вона його, мов своє щастя, гріла,
Зустрічних обминачи людей.
Це цуценя їй сенс життя вернуло,
Родиною, сім'єю стало їй.
Нараз вона радість буття відчула
І стала жить, мов в казці чарівній.
Тепер вона, весела і щаслива,
Уже додому не іде - летить...
А тих, кому цього не зрозуміти,
Тих можна тільки щиро пожаліти.
Не судилось
© Copyright: Евгения Гитальчук-Вирченко, 2015
Свидетельство о публикации №115011904273
Свидетельство о публикации №115011904273
Рецензии
Можна зрозуміти жінку.: хоч комусь, та бути потрібною, хоть когось, але кохати...
Добре, що підняли це питання! З самими найкращими побажаннями,
Валентина Лысич 05.11.2016 21:05 • Заявить о нарушении
Добре, що підняли це питання! З самими найкращими побажаннями,
Валентина Лысич 05.11.2016 21:05 • Заявить о нарушении
Мила Валентино!
Ваші візити ціную, мов свята.
Дякую за теплі побажання.
Любові щирої та ніжності святої!
З повагою.
Евгения Гитальчук-Вирченко 08.11.2016 00:48 Заявить о нарушении
Ваші візити ціную, мов свята.
Дякую за теплі побажання.
Любові щирої та ніжності святої!
З повагою.
Евгения Гитальчук-Вирченко 08.11.2016 00:48 Заявить о нарушении