Лина К. В сумрачный вечер и в день золотой

Лина Костенко.  Затінок, сутінок, день золотий

Перевод: Инесса Соколова

http://www.stihi.ru/2014/12/05/4292

* * *

В сумрак, в тенёчке и в день золотой
плачут и молятся белые розы.
Может быть я, или кто-то другой,
где-то затих на веранде, и – в слёзы.

Может, не плачет, а только лишь ждёт
чьи-то шаги, или скрип от калитки.
Может быть, встанет, челом припадет
он к косяку, с чувством грустной улыбки.

Люди, что жили в той хате, где ж вы?
Всё побелело, такое раздолье!
Память потомков – как танец пчелы,
танец пчелы и бессмертное поле.

Может, прошло уже тысячу лет -
я, иль не я, уж разбужена в генах,
здесь на земле я ищу только след
рода, что в плачах остался, легендах!

Голос колодца, зачем ты замолк?
Руки шелковиц, зачем вы застыли?
Окна забиты, висячий замок –
ржавый крючок, но закрыть не забыли.

----------------------------------------------------

Оригинал

Затінок,  сутінок,  день  золотий.
Плачуть  і  моляться  білі  троянди.
Може,  це  я,  або  хто,  або  ти
ось  там  сидить  у  куточку  веранди.

Може,  він  плаче,  а  може,  він  жде  –
кроки  почулись,  чи  скрипнула  хвіртка.
Може,  він  встане,  чолом  припаде,
там,  на  веранді,  чолом  до  одвірка.

Де  ж  ви,  ті  люди,  що  в  хаті  жили?
Світку  мій  білий,  яке  тут  роздолля!
Смуток  нащадків  – як  танець  бджоли,
танець  бджоли  до  безсмертного  поля.

Може,  це  вже  через  тисячу  літ  –
я  і  не  я  вже,  розбуджена  в  генах,
тут  на  землі  я  шукаю  хоч  слід
роду  мого  у  плачах  і  легендах!

Голос  криниці,  чого  ж  ти  замовк?
Руки  шовковиць,  чого  ж  ви  заклякли?
Вікна  забиті,  і  висить  замок  –
ржава  сережка  над  кігтиком  клямки.