Так прожила я цiлу довгу зиму Леся Украинка

                Перевод с украинского:

…Так прожила зимы я долгой время.
И ми'нула зима, весна настала,
А мне хоть то, хоть это, –   всё одно.
Плывут мои минуты тихо-тихо,
Как по пруду плывёт листок сухой.
Чудна'я жизнь… когда б порою сердце
Живой тоской не проникалось, болью,
Не знала б я, взаправду ль я живу,
Иль только грезится мне жизнь моя сквозь сон.
Стены четыре тесно окружили,
И нет исхода: это весь мой мир.
Мир за окном совсем иной, я слышу, –
Шумит-гудёт, ведёт свою беседу.
Повозок перестук, людские голоса,
Звонки трамваев, гомон паровозов
Сливаются в трепещущую ноту,
Как тремоло огромного оркестра.
И день и ночь та музыка играет.
Какой шумливый мир там за окном!
Но я его не вижу – что увидишь
В окно? Кусок резьбы лишь на воротах
Да тополёк из городского сада –
Звезда, бывало, сквозь него светила…
Ещё немножко неба, что в окне.
На улице весна теперь, я знаю,
Ведь соловьи издалека щебечут,
И шелест юных листьев раздаётся –
Уже сквозь тополь звёздочки не видно.
Я раньше знала, что была зима, –
По мельтешенью за окном снежинок,
По росписи алмазной на стекле.
Пожалуй, вот и все поры приметы…
И горько мне, и в мыслях сожалею:
Не так ли разве, как теперь весну,
Я видела любовь и юность, юность!..
И всё, чем красен век людской убогий!..
То было всё, да только за окном.

********************

                Оригинал отсюда: http://www.stihi.ru/2014/10/12/9230

...Так прожила я цілу довгу зиму.
Зима минула, і весна настала, 
Для мене все однакова пора. 
Мій час пливе собі так тихо-тихо,
Як по ставку пливе листок сухий.
Чудне життя… якби часами серце
Живим жалем і болем не проймалось,
Не знала б я, чи справді я живу,
Чи тільки мріється мені життя крізь сон.
Стіни чотири тісно оточили
Мене навколо: се ж увесь мій світ.
Там, за вікном, я чую, світ інакший
Шумить-гуде, веде свою розмову.
І туркіт повозів, і людські голоси,
Дзвінки трамваїв, гомін паровозів
Зливаються в одну тремтячу ноту,
Мов тремоло великої оркестри.
І день і ніч гуде ота музика.
Який шумливий світ там за вікном!
Та я його не бачу. Тільки й видко
Мені з вікна шматок різьби на брамі
Та ще тополю із міського саду,
Крізь неї часом зіронька світила.
Ще видко неба стільки, що в вікні.
Тепер я знаю, що весна надворі,
Бо соловейки здалека щебечуть,
Лунає гомін листя молодого,
І крізь тополю вже зорі не видко.
Раніш я знала, що була зима,
Бо миготіли за вікном сніжинки
Та срібні візерунки на шибках.
Оце мені уся пори признака…
І жаль мені, і думаю я з жалю:
Та чи не так, як от тепер весну,
Я бачила кохання, й молодощі,
І все, чим красен людський вік убогий?
Те все було, та тільки за вікном.

25.04.1897