Натурпродукт

                (написано подільською говіркою)

   Діло було перед Різдвом.
   Я, каже Маня, в область поїду. На базар. Візьму сушені, горіхів, фасолі – продам. На Різдво буде за шо стіл накрити. Думаю, за два дні справлюсь. Візьму з собов Ольку, кума жінку. А як же? Чи місце посторожувати, чи до туалету збігати… А товар на чужі люди не кинеш. То Олька за моїм товаром подивиця, то я за Ольчиним. Так і буде!
   А заночуєм у нашої однокласниці Вірки. О, Вірка така гороцька стала, така гороцька! Але казала, як будемо в городі, то шоб звонили. То вона нас, як рідніх, прийме.
   А ви удвох тут з кумом, тим часом, кабанчика заколите. Приїдемо ми з Олькою, то й свіжиною почастуємося.

   Стало буть, премо ми з кумом в суботу вдосвіта по дві клєчаті сумки до автобуса.
   Як двері зачинилися і нас з кумом обдало сизуватою хмарою двигунового вихлопу, кум прояснів на лиці. Всьо, каже! Освобождєніє!
   Яке, питаю, освобождєніє?
   А тра сказати, шо кум у мене вчоний. Він тоті мильні серіали, шо Маня з Олькою дивляться, не уважає. А шо вони дивляться? Роксолану! Та так, аж позашльохуються обидві, над нещасною Роксоланою, шо ходить в золоті  і їсть на золоті.
   Я якось се сказав, то мало в чоло не получив. Та шо ти понімаєш, - кричала Олька. А в Мані аж нижня губа засіпалася. Ох, каже, які мужчини були! Їсти на цілий гарем готували! Дівчата з роботи прийдуть, а їм вже обід зготовлено…
   Тю, кажу. То ви шо, в гарем обидві захтіли? Маня на мене обидвома очима – луп!
   Та я шо? Я ж нічого! Я ж тільки спитав! А сам так боком, боком і в двері, від гріха подальше.
   А кум – нє! Кум каже, шо ті всі серіали – бєлєтрістіка. О! Я ж кажу – вчоний! Він передачі по діскавері дивиця. Я тоже пробував був раз подивитися, та Маня до хати зайшла. Та яке вже там діскавері?!
   Так ото, яке освобождєніє, питаю в кума.
   А таке, каже кум. Не буде наших бабів два дні.
   То й шо, не поняв я.
   Як то шо? Як то шо, - кип’ятиться кум! Отмєтіть надо. Празнік!
   І так мені ті слова до душі припали, так припали… Але ж де ти вдосвіта найдеш, чим отмєчать?
   Не тушуйся, каже кум. Всьо пад кантролєм!
   Коло дому десь тільки – пурх, і зник. Я й не зоглянувся. Стою, чухаю потилицю. Шо робити? Чи то додому йти, чи кума чекати? А кум тут, як тут!
   Пішли, каже, до тебе.
   То пішли!
   Освобождєніє заключалося в літрі білуватого самогону та літровому слоїку квашених вогирків. А я шо, не хазяїн? Шестеро яєць на пательню – бух, хліба накраїв…
   Празнуєм!
   Через трохи чую, кабанчик в хліві верещить, їсти просить. Я було вскочив, шоб йому барака втерти.
   Сідєть! - скомандував кум. Я й закляк. Йому, каже кум, все йдно, поскольку послєдній день жізні…
І скупа чоловіча сльоза потекла по неголеній кумовій щоці.
   Ех! Так стало мені жаль кабанчика, так жаль…. Та вспомнив Маню, і жаль, як рукою зняло.
   Пішли, кажу до кума, кабанчика заколимо.
   Пішли, каже кум. За кінчик стола вхопився, а встати не може. Я поміг! А як?!
   Чи то кабанчик поняв, чого ми до хліва прийшли, чи то йому пороблено було шо, але коли я загорожу відхилив, він мені поміж ноги проскочив.
   Тримай! - кричу до кума.
   А кум на дверях хліва стояв. Руки розчепірив, ноги розставив. Кабан з розгону кумові межи ноги! Кум падає на кабана зверху. Кабан, разом з кумом на спині, у двері. Кум гримнув з кабана на поріг.
Кабан кувікає, кум верещить!
   А я думаю, як же ми того кабана тепер зловимо?
   Рішили засаду організувати. Я в загон іду, а кум в засаді з мішком. План такий: я кабанчика в хлів заганяю, а кум із-за угла йому на голову мішок!
   Довго я за кабанчиком по подвіру ганявся. От вража скотина! Я зліва захожу, він вправо тікає. Я справа – він уліво. Впрів! Нє, не кабанчик! Я!
   Кличу кума на помощь. Від кума ні гу-гу… Захожу в хлів, кум сидить на мішку, голову до стіни прихилив – спить.
   Куме!- гукаю. Ви шо се тут робите?
   Га? Шо? – крутиться кум, очі не може розтулити. Силується встати.
   Куме, кажу, ми ж кабанчика збиралися колоти!
   А, да! А, да – каже кум. Пішли!

   …Потім сусіди казали моїй Мані, шо порося півдня кувікало і по дворі ганяло.
   І ніякі не півдня!
   Ми з кумом чин-чинарьом усе швиденько зробили. Кабана впіймали, шпицю під ліву лопатку встромили, кров зцідили в слоїк. Соломою обклали, обсмажили. Сало повідрізали, тушу на кавалки порубали.
   Побєда! - каже кум. За побєду тра обязатєльно!
   Я до сусідки мотнувся, півлітру на стіл. Отмєчаєм.
   Кажу кумові, мо` шось з тим мнясом зробим? Да, - каже кум. Тра шось зробити. А шо?
   Та, може, знадвору до хати поносити, аби вночі пси і коти зо всього села баль не справляли?
   А давай, - каже кум. Тільки ж куди носити? В тебе в хаті палицця, тепло. Мнясо спортицця. Його в холодильник тра.
   Та куме, як ми кабана в холодильник всунемо? Там каструля борщу, Маня наварила, компот з сушені у слоїку, сметана, шкварки. Там і місця немає…
   А се шо таке? – показує кум на морозильну камеру.
   Тю, я ж забув!  Нам теща з місяць тому морозильну камеру подарувала. Акурат на моє дєнь рождєніє. Ше нова, казала. На секонхенді брала, то там казали, шо німецька. А німці як зроблять – на віки.
   А позаяк в ту камеру нам нічого було класти, то Маня приспособила її під шкафчик. Наклала всіляких круп, але в розєтку не включала.
   Морозильна камера – кажу!
   О! Дєло, - каже кум. Витягай торби з крупами, мнясо будемо ховати.
   Кум у мене вчоний. Він командує, я – ісполняю. Кум мнясо у воді полокає, аби гразне не було, мені подає, я в морозильну камеру складаю.
   Може б то, кажу, куме, по отдєльності? Кожен кусок в целофан покласти?
   Ти шо, - хмуриться кум. Целофан – то хімія. А у нас тут  натурпродукт! Нікакого целофану!
   Я слухаюся. Складаю. Ще й зверху пристукую, аби рівніше лежало.
   Далі кум морозіловку в розєтку включив. Всьо, каже, готово!
   …Попрощалися ми з кумом пізно. Одразу спати завалився.
   Коли це чую – кум! Глянув на часи – по дванадцятій! Дня!
   Кум в двері грюкає, кричить. Куме, де ваш тіліфон?! Маня звонила! Казала, шо з Ольгою додому їдуть, абись ми свіжину готовили.
   Я очі продер, двері відімкнув. Кум у хату вскочив і до морозіловки. Хапнув кусок мняса, шо зверху лежав і тягне. Не получаєцця! Я на поміч! А мнясо до купи змерзлося. Ми і так, і сяк. Аж морозіловку на п’ядь  від землі підняли. Не відривається…

   … Коли Маня прийшла до хати, кума вже не було. Під відключеною від розєтки морозіловкою червоніла калабаня, а мнясо ше трималося купи, хоч ти плач.
   Казав потім кум, шо в жаднім разі німецької морозіловки купляти не буде. Дуже вже добре морозить…

04.10.2014р.