Лина Костенко. Лепестки старинного романса

ПЕЛЮСТКИ СТАРОВИННОГО РОМАНСУ

Автор: Лина Костенко. Украина

              Перевод Инессы Соколовой

ЛЕПЕСТКИ СТАРИННОГО РОМАНСА

А клавесин смеялся и рыдал.
Чужая грусть. Горели свечи вяло.
Певец в годах пел словно пеликан*,
цедя меланхолично и устало.
Он старый был и плакал не про нас.
Акустика как будто бы иная.
Потерянный под люстрами романс
прекрасных лепестков, и песнь – другая.
На головы людей (и соловьи
свои дома свивают также в будни)
упал романс о том, что он любил,
в нём клятвенно стенал, что не забудет.
Вокал свой преподнёс он, как бокал.
Был с бабочкой, под горлом, на  манишке.
А в прошлом – крали шли к его стопам
дорожкой лунною, не для интрижки.
Но вот исчезла музыка. Антракт.
Мужчины в скучной прозе заморожены.
Молчали женщины. Всё шло не так.
Им расхотелось пива и пирожных.
Старик всё спел, без грима и гримас.
Слова – без пылкости и прежней страстности.
О, как хотели девушки романс!
Устали женщины быть не прекрасными.


*Из Интернета: крик или карканье пеликана неприятно и меланхолично, походит на карканье ворона

Оригинал

ПЕЛЮСТКИ СТАРОВИННОГО РОМАНСУ

Той клавесин і плакав, і плекав
чужу печаль. Свічки горіли кволо.
Старий співак співав, як пелікан,
проціджуючи музику крізь воло.
Він був старий і плакав не про нас.
Той голос був як з іншої акустики.
Але губив під люстрами романс
прекрасних слів одквітлі вже пелюстки.
На голови, де, наче солов’ї,
своє гніздо щодня звивають будні,
упав романс, як він любив її
і говорив слова їй незабутні.
Він цей вокал підносив, як бокал.
У нього був метелик на маніжці.
Якісь красуні, всупереч вікам,
до нього йшли по місячній доріжці.
А потім зникла музика. Антракт.
Усі мужчини говорили прозою.
Жінки мовчали. Все було не так.
Їм не хотілось пива і морозива.
Старий співав без гриму і гримас.
Були слова палкими й несучасними.
О, заспівайте дівчині романс!
Жінки втомились бути не прекрасними.