Лина Костенко. Сторонюсь восторженных подруг

Автор: Лина Костенко

Боюся екзальтованих подруг... (Боюсь экзальтированных подруг)

Перевела с украинского языка Инесса Соколова


* * *

Я сторонюсь восторженных подруг,
Отшельников болтливых,
и лекторов с глубокими морщинами
на лбу,  что вдоль, и поперек,
мыслителей-оригиналов,
открывших будто бы бином.
И пытку! Лишними словами
обсыпать могут как пшеном.

Слетятся вмиг воробышки-минутки.
Клевать начнут в затылок, темя, мозг.
Пройтись они способны по спине.
Расширив грозно крылья,
способны драться даже.
Но вдруг замолкнут все канальи*
фрагментом воробьиных вакханалий.

Неспешно я в себя приду.
Но долго будет надо мной
слова пшеном, пух птичий.

А в ночь приснятся вновь кошмары.
Иду меж тучными мешками.
Лишь стоит ткнуть мне пальцем хоть в одно,
посыплется с прорех пшено, пшено, пшено!
Да много так – по щиколотку, плечи,
Дышать не просто и  совсем уж нечем.
А с ветки мой бессмертный Феникс
слезу роняет на пшено, не дремлет.

-----------------------------------------------------

Оригинал

Боюся  екзальтованих  подруг,
балакучих  самітників,
лекторів,  у  яких  лоби
перекреслені  жировими  складками,
і  мислителів  -  оригінальних,
як  вдруге  відкритий  біном.
Пробі!  Необов'язковими  словами
вони  мене  обсипають,  як  пшоном.

Злітаються  горобці-хвилини.
Кидають  мене  в  тім'я,  в  мозок,  в  потилицю.
Дибають  по  спині.
Розчепіривши  крила,
люто  скубуться.
І,  нарешті,  кінчають,  каналії,
фрагмент  з  гороб'ячої  вакханалії.

Я  поволі  випростуюсь.
Але  ще  довго  наді  мною
літає  гороб'ячий  пух  у  пшоняному  пилі.

А  вночі  мені  сняться  кошмари.
Ніби  йду  я  між  двома  рядами  огрядних  лантухів,
і  що  не  ткну  пальцем  у  лантух  -
з  дірок  сиплеться  пшоно,  пшоно,  пшоно!
Уже  по  кісточки,  по  коліна,  по  плечі,
Уже  немає  чим  дихати.
А  вгорі  на  гілляці
сидить  невмирущий  Фенікс  часу
і  ронить  сльози  в  сипучі  піски  пшона...