Василь Стус. Пройди крiзь сто дверей

С украинского

***
Пройди насквозь стодверной анфиладою,
осиль стонадцать сумасшедших бед,
сквозь сто препон, перегородок, стен,
сквозь камень гор, сквозь непролазной чащи
сухие ветки, через сто кругов,
огнём охваченных – как дрессированный
пятнистый ягуар; всё ж одоленье
последних меж – не в этом жизни соль.
Когда ты в мире места не согреешь
и не привыкнешь говорить: вот тут,
вот тут, лишь тут и только, стоя насмерть –
моя твердыня, крепость тут моя.
Пусть чёрных сто дверей зовут туда,
сто смутных душ пусть для тебя являют
твои родные образы – прости им
решимость на обман. И не спеши
завидовать… Пройти сквозь сто дверей,
плечом не прикоснувшись к ним, сумевши
кратчайшую дорожку отыскать,
как в лабиринте – это через силу
и сверх терпенья нам.
                Напрасно, жизнь,
в смертельные меня ввергаешь смерчи,
чтоб обессилить, в клещи взяв мой дух.
Полуслепой, я всё ж не стану с краю,
не восприму как легковесный смысл
трагедии высокой. О, мой Боже,
даруй последнее мне из кощунств.



Оригинал

***
Пройди крізь сто дверей, устяж прочинених,
здолай стонадцять моторошних бід,
крізь сотні мурів, перетинок, стін,
крізь кремінь гір, крізь хащу непролазну
лісів дрімучих, крізь стонадцять кіл,
вогнем пойнятих, ніби дресирований
плямистий ягуар, а все ж долання
останніх меж — не краща із наук.
Коли ти в світі місця не зогрієш
і не навчишся мовити: отут,
отут, лише отут, смертельно ставши —
твоя твердиня, гражда є твоя.
Хай звідти ваблять чорних сто дверей,
сто тьмяних душ із себе викликають
твої подоби збратані — прости їм
одвагу ошуканств. І не спіши
позаздрити... Пройти крізь сто дверей,
плечем не дотикаючись, зуміти
щонайкоротшу стежку віднайти,
до лабіринту схожу — то над силу
і над терпіння нам.
                Дарма, життя,
ти вергаєш на мене смертні смерчі,
аби в лещатах мій здушити дух.
Напівосліплий, я не стану збоку
і не побачу легковажний смисл
високої трагедії. Мій Боже,
даруй мені останнє з святотатств.