Лина Костенко. За черно-синею горою

Автор: Лина Васильевна Костенко (укр. Ліна Василівна Костенко, 19 марта 1930, Ржищев, Киевская область, Украина) – писатель-шестидесятница, поэтесса. Лауреат Национальной премии Украины имени Тараса Шевченко (1987).

                Перевод Инессы Соколовой

* * *

За черно-синею горою, на склоне радостного дня,
Рисует облака с зарёю ватага резвых чертенят.

Зеленой краской – тополь стройный, вот коготки уже в крови.
Пасутся лошади спокойно среди густой в лугах травы.

Долина – с чашею тумана, а дальше – склон и небосвод.
Кругом курганы и курганы, не распахали в этот год.

А вот на коршуна похожий, наверно с ветром он дружил.
Но горизонт совсем негожий, червонный, будто бы в крови.

Года бегут, как будто гонят, а всё про волю не слыхать.
Эх, «розпрягали хлопці коні та й полягали спочивать»*.

Им спится, видно, что неплохо, никто не встал средь удалых.
Пасутся кони под курганом, заждались всадников своих.


* слова из украинской песни


Оригинал (на украинском языке)

* * *

За чорно-синьою горою, на схилку радісного дня,
Малює хмари пурпурові якесь веселе чортеня.

Зеленим пензликом тополі — кривенькі кігтики в крові.
Пасуться коні нетипові у сутеніючій траві.

Долина з чашею туману, а далі схил і небосхил —
Усе кургани та й кургани ще не заораних могил.

Так що ж ти, схоже на шуліку, у тебе вітер в голові,
Малюєш обрій споконвіку такий червоний у крові?!

Вікам посивіли вже скроні, а все про волю не чувать.
Порозпрягали хлопці коні та й полягали спочивать.

Чи так їм спиться непогано, що жоден встати ще не зміг?
Пасуться коні під курганом, чекають вершників своїх.