Выцвевшее лето

    Валентина Лысич
    Вольный перевод с украинского
    Алексей Селичкин


  *  *  *
Моя душа у спогадах жевріє:
сміх, радість, мрії - все було!
Чи не тому ця осінь сумом віє,
що літо у коханні відцвіло?

І де ж тепер шукать мені те літо?
Пройшло воно... пройшло без вороття...
Не квітне щастя, радістю зігріте,
крапки над  "і" розставило життя.

Ми ніжність випили до дна у літі,
та не наситились коханням , ні!
Серця, шалено пристрастю зігріті,
горять ще палко в ревністнім вогні.

Від згадок щастя ледве рожевіє ;
було воно тоді, було, було !
Чи не тому ця осінь сумом віє,
Що літо у коханні відцвіло?

      ВЫЦВЕВШЕЕ   ЛЕТО

Я соглашаюсь: осень - грусть-печаль.
Ушло, как день вчерашний, наше лето.
Увяло всё, и мне ничуть не жаль -
душа минувшей радостью согрета.

И я туда, конечно, не вернусь -
прошло, любви восторгами пропето.
В осеннем ветре - песенная грусть,
туман и сырость - вестники рассвета.

И нежность наша выпита до дна.
Ну а любовь... её истоки вечны:
звенит сердец восторженных струна,
безумной страстью летнею согрета.

Я подводить итоги не возьмусь -
счастливым было выцвевшее лето.
От листопадной грусти воздержусь -
речь не об этом... вовсе не об этом.