Богдан Лепкий. Гость

Богдан ЛЕПКИЙ
(Богдан Теодор Нестор Лепкий)
(1872 – 1941)
 

ГОСТЬ   

Оцепенением тягучим,
Бездушным – скована земля. 
Уныло снега ждут поля,
Как камни, нависают тучи.

Лишь ветер в сумраке ночном
Стряхнёт тумана паутину. 
Село темнеет средь долины
И спит, забывшись пьяным сном.

Погашен свет. И двери дома
Закрыты. Псы вот-вот уснут,
Зарывшись с головой в солому,
Лишь за межою бродит блуд.

Да голод тихо под плетнями
Крадётся – ежегодный гость, –
Мужицкую глодая кость,
И хищно зыркает глазами. 

1901

(перевод с украинского –
Валентина Варнавская)

       
*   *   *   
      
Богдан ЛЕПКИЙ
(Богдан Теодор Нестор Лепкий) 
(1872 – 1941)


ГIСТЬ

Глухе, бездушне отупіння  
Напало землю. Квіти мруть,  
Поля байдужно снігу ждуть,  
А хмари висять, як каміння.

Часами вітер надбіжить,  
Туман стурбує і розвіє.  
Село в долині бовваніє  
I п'яним сном дрiмає-спить.

Погасло світло. Зачинились  
На засув двері. Вірні пси  
В солому з вухами зарились,  
Лиш блуд блукає по межі.

Лиш стежкою попід плотами  
Йде голод – сіл щорічний гість.  
Держить в руках мужицьку кість  
І грізно зиркає очами.

1901