Останнi кохання, причал

Ти пам’ятаєш, як чудив,
Коли прийшла ти на зупинку,
Ми розмовляли, й павутинки
І спогадів,  і почуттів
Ставали білими мостами.
Автобус дачний нас повіз,
Щоб не на ліжку, а поміж
Зірок коханцями ми стали.

А пам’ятаєш, як було:
Спочатку, мов легка простуда.
А потім: «Як без тебе буду?»
І як цвіло, і як мело.
І щастя то в пітьмі, то близько.
Чи заквітчаю, чи змету.
Ти ж неба посмішку святу
Стелила ніжністю на ліжко.

То ж пам’ятай і вибачай
Колиску нашого кохання,
Бо я – любов твоя остання,
А ти – останній мій причал!

2009


Рецензии
"Ти ж неба посмішку святу
Стелила ніжністю на ліжко." - чудова знахідка!
Найбільше сподобався другий катрен!
З повагою,

Валентина Лысич   07.08.2015 09:00     Заявить о нарушении
Дякую за чудовi слова!

Игорь Герасименко Кременчугский   05.09.2015 17:59   Заявить о нарушении
На это произведение написаны 3 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.