Рятуйте село

                Село забуте Богом і людьми,
                А на краю села стоїть старенька хата,
                Сумну історію про це село почули ми,
                Бо в хаті залишилась стара мати -

                Сама . Діти  її  давно в селі
                Вже не жили, а в місто перебрались.
                Село померло, виїхали всі,
                То що ж і їм робити залишалось?

                Дітей у неї четверо – три сина і донька,
                Ті діти добрі і до неї не байдужі,
                До себе, в місто, кожен з них гукав,
                Хвилюються усі  за неї дуже ...

                Та відмовляється стара переїжджати,
                - Тут все життя жила моя родина.
                На кого ж я покину свою хату?
                Це ж рідний край, моя тут Батьківщина!

                Цю хату будував ще мій дідусь,
                Тут закохалися батьки мої й побрались.
                Я ж тільки тим й  живу – як думкой повернусь
                До тих подій, які колись тут відбувались.               
               
                Не проміняю ні на що я небо це прозоре
                Колись тут в полі хвилювалися хліба,
                Усе пережили ми: - і війну , і лихо  й голод,
                Здолали все! То ж,  за дарма  хіба?

                Як гарно, пам’ятаю тут бувало,
                У поле вийдеш вранці порадіти
                Тут сонце в соняшниках янтарем блищало
                І понад стежкою, мов хтось розсипав квіти.
 
                Тут жито золотисте визрівало,
                Тут працювали і старі й малі.
                Всю Батьківщину нашу села годували,
                І нашій, вдячні, всі були землі.

                Чому ж тепер усім не до села?
                Сердитий вітер в полі завиває,
                Земля вся  бур’янами заростає
                Та де не де біліє ковила
               



                Хіба не варто вже про це згадати?
                Нам села рятувати мабуть час.
                Чи вирішили:
                «За кордоном краще хліб нам купувати?»               
                Вони ж сміятись скоро будуть з нас!...

                Звичайно ж є їм з чого посміятись !...
                Землі у нас простори з краю в край.
                Чи не потрібно всім за розум братись?
                Щоб свій збирати добрий урожай!

                - Ой, мамо, перестань вже виступати,
                Збирайся, їдьмо, - каже син, - нема більше села.
                Дивись, вже майже завалилась твоя хата,
                Без нас і без людей загинеш тут сама!...    

                Ну як, скажи, тебе нам врятувати?
                Ти ж найдорожча в світі  є для нас.
                Повинна жити поруч з дітьми мати,
                І залишити тебе тут, для нас це не гаразд.

                Нікого вже в селі не залишилось.
                Гуляє вітер. Як його угамувати?
                А стара жінка, наче в пасці опинилась:
                - Вам не мене – село вам треба рятувати.