Отчаяние дождя... Из Соловья Заочника

                Перевод с украинского:
                http://www.stihi.ru/2012/10/23/6785

Те сказки ещё не погасли,
из детства…в себе не унять их...
тумана белые пасти
дождей пропускают пряди…

Стекло, где узоры капель…
ручьи вьются там ужами,
столь страстные, странно чужие…
и туч, что упали наземь,
прозрачные запятые…

Меж листьев, что тихо слетают,
разлуки тоска щемит,
меж лавок, скучных беседок,
твоим листопадом, моим,
и льёт неустанно ливни –
заводит жмурки с дождём
подруга-осень, игрива…
и сетует ворон ещё…

Заварник остыл раз который…
с собою пью чай – не вино...
пары, что из носика, вторят
всеслякоти за окном,
чаинки круги завершают,
и в чашке ложечки соло
печали мешает "солод"...

А как загляну в себя я –
отчаянья боль глухая…


Оригинал:


Я зазираю в себе -
у дитячі казки, що не згасли,
і туманні білі пащеки
дощу пропускають пасма...

На склі візерунки крапель -
струмені, наче вужі,
пристрасні, дивно чужі,
хмарин, що упали додолу,
прозорі крапки і коми...

Між листям, що тихо злітає,
нестримний розлуки щем,
між лав і нудних альтанок,
твоїм листопа'дом, моїм,
невпинно ллє свої зливи -
у піжмурки грає з дощем
подруга-осінь примхлива...
Крук скаржиться ще і ще...

Заварник, що остигає...
З самотою чаюю ладком.
Вторить із носика пара
захололій сльоті за вікном,
чаїнки завершують коло,
у чашці ложечки соло,
розмішує туги "солод"...

Я зазираю в себе -
відчай дощу без тебе...