VIII. 21. Закарпаття

Закарпаття - дивокрай,
Де гори й полонини,
Ти тільки глянь на рідний край
Й побачиш ці перлини.

Он Сонце встає, все ожива,
Та й обминає  гору,
Он стрімголов гірська ріка,
Із гір тече  й до долу.
 
Життя всьому несе вода-
Живому на низи;ни,
Та й собою напува,               
Нарци;сові долини.

Люблю тебе Мій рідний край
За ти;шу  зранку в горах,
За сонця промінь через гай,
І дощик на просторах.

Де в тиші ранок п'є туман,
З прозорими струмками.
Там Марічка та й Іван
Снують поміж хатами.

За спів трембіти вдалині,
За вівчарів у полі,
За квіти дикі запашні
І вечір в ріднім домі.

З теплом я згадую своїх,
Бо ж  це лишень втішає.
А Закарпаття - це не міф,
Це серце, що співає.

Люблю тебе мій рідний край,
Хоч зараз  далеченько.
За сонця промінь через гай,
Де все мені рідненьке.


Люблю тебе Мій рідний край
За тишу  зранку в горах,
За сонця промінь через гай,
І дощик на просторах.

Закарпаття, краю  рідний,
Даруєш всім свої перлини,
 А соловейка спів чарівний,
Щодня, щомиті, щохвилини.