Сны ясеня... Из Соловей Заочник

                Вольный перевод с украинского:
                http://www.stihi.ru/2011/11/05/8024


Те ясени, что осенью,
как перед сном одежду – мы,
листву с себя снимают,
и кисточками бахромы
нас нежно обнимают, –

среди небесной просини,
нам детства возвращают сны:
когда впервые влюблены,
не зная за собой вины…
впервые – понимают!

непотревоженная высь
плыла над тем мостом свиданий…
не все желания сбылись:
мы их вдыхали утром ранним –
тумана космы развились…

а теплохода мерный звук
тревожил духом стародавним,
где не было разлук, страданий,
и счастье не рвалось из рук, -
теченьем заносилось в плавни…

взлетало птицею с руки,
но неизменно возвращалось:
всем пересудам вопреки,
любви светили маяки,
в нас что-то нежное вмещалось…

и ясень – ласковый, земной –
чарует душу, как весной…

Оригинал:

Ці  ясени,  що  восени 
 скидають  золотаве  листя
 і  китицями  бахроми 
 так  розрослися  і  обвисли,
 ведуть  в  напівдитячі  сни...

 В  жадану  щиру  простоту
 бажань,  які  не  всі  збулися,
 в  небес  блакить  і  чистоту,
 в  зірок  вечірній  ярий  блискіт,
 в  палкі  обійми  на  мосту...

 Той  міст  побачень  і  розлук,
 де  неполохані  світанки...
 Ми,  не  роз'єднуючи  рук,
 пливли  у  мріях  свіжих  ранків,
 туманних  пасем  і  перук,

 де  теплоходу  мірний  звук
 тривожив  душі  духом  мандрів,
 де  не  було  страждань,  розпук,
 де  щастя,  зовсім  не  примарне
 летіло  майже  нам  до  рук...

 Летіло  птахом  навмання,
 минаючи  лихі  негоди
 і  не  лякали  маячня
 всіх  негараздів,  і  незгоди,
 і  пересудів  печія...

 І  досі  ясени  ясні
 чарують  душу  восени...