Ты спроси... Из Соловья Заочника

                Перевод с украинского:
                http://www.stihi.ru/2011/01/28/7678


Ты спроси, только я не скажу,
ЧТО в стихах мне светло и отрадно:
Может, осени платье нарядно,
Может, в поле уйду за межу…

Не раскрою ни слов я, ни тем,
Что мою отзеркалили радость
Иль печалей немую прохладу,
Чтобы стих, словно пташка, взлетел!

Не проси ты и неба зенит,
Не скажи: - Зорь своих мне отсыпь-ка!
Всё звучит в моей памяти скрипка…
Ветром  полнится, в сердце звенит…

И не жди, что с тобой объяснюсь,
Почему я так жажду свиданья.
Замираю в своём ожиданье,
К речи путаной в мыслях клонюсь…

Где я силы беру – не скажу.
В грусти песен  –  с тобою качаюсь
И с твоими глазами встречаюсь,
Счастье в тёплых ладонях держу…

Оригинал:

Запитай  мене  -  не  відповім,
Що  вірші  спонукає  писати  -
Може  осені  сукня  ошатна,
Може  лагідний  шепіт  ланів.

Не  питай, бо  не  відаю  слів,
Що  мою  віддзеркалюють  радість,
Або  туги  сліпу  безпорадність,
Щоби  вірш,  наче  птах,  полетів.

Не  прохай  мого  неба  блакить,
Своїх  зорь  я  тобі  не відсиплю,
Награє  в  моїй  пам'яті  скрипка,
Пружним  вітром  у  серці  бринить.

Не  чекай,  що  тобі  поясню,
Звідки  в  мене  до  тебе  кохання,
Завмираю  в  безмежнім  чеканні
І  шалену  несу  маячню.

Де  наснагу  беру  -  не  скажу.
Пісні  сумом  я  серця  торкаюсь
І  з  твоїми  очима  стикаюсь,
Щастя  в  теплих  долонях  держу...