Розлука

Є таке поняття, як розлука,
Прикметниками внеї є туга,
Розрив рукопожаття, мука,
Якою ж є жорстокою вона.

Кохання, кажуть, вічне, невмируще,
І не зруйнує його відстань і журба,
Найбільше випробування – то розлука,
Якою ж є жорстокою вона.

Не бачитись, не говорити дуже довго,
Не розказать про свої почуття,
Так, це справжня є розлука,
Якою ж є жорстокою вона.

Катує біль із середини серце
І рветься на шматочки вся душа,
Найгірше, що ставалось – це розлука,
Якою ж є жорстокою вона.

У пам`яті спливають ті моменти,
Проведені удвох, на самоті,
Яка ж жахлива штука ця розлука,
Якби могла, то знищила б її.

Нікому б не бажала це відчути,
Здається, що як ти на самоті,
На тебе тисне навіть з стін розлука
І ти не можеш витерпіть її.

Ти хочеш щось робити, навіть бити,
Царапати ті стіни до крові,
Щоб і вони відчули біль розлуки,
Щоб і вони відчули це самі.

Ніхто не розуміє, як це важко,
Не гріє навіть сонячне тепло,
Здається, що довкола все померло
Й життя твоє скінчилося давно.

Холодною рукою серце зжате
І бачиш, що стоїш ти на краю,
Якщо оступишся, тоді розлука
Забере всю любов собі твою.

І раптом розумієш, що лежиш ти
У темряві, прокинувшись від сну,
Та й думаєш: „Та ну її, розлуку,
Хай забере собі тугу мою!”

І вже тоді так легко і відкрито
Ти думаєш продовжити життя,
І хочеш ти піднятись, та закрито,
І над тобою дошка гробова.

Отак пройшло усе життя в розлуці,
Для себе ти ні трішки не жила,
Ти все чекала, що він прийде, повернеться...
Надія вмерла, так як ти сама.