Поцiлунок донни

Царівна Несміяна називай мене, як хочеш.
І 100 підсніжників ти можеш десь знайти.
Та це, Малий, тобі не допоможе,
Бо я контраст люблю і це мої смаки.
(Олена Мос, Ех...)

Зроби це, поки я ще не встиг на око зважити pro і contra.
В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
А хочеш – ніжно-грайливим «ні» розбий його на слова та звуки.
Будь найзначнішим митцем брехні та диригентом моєї туги.
Замкни в дуальності кольорів, у чорно-білім діапазоні.
Щоб я усе-таки помудрів ціною розпачу та безсоння.
Міняй всі правила в розпал гри. Позбав розміренності катрени.
На хеві метал перетвори життєву ритміку макарени.
Пройди алеєю топ-зірок та розтопчи їх ходою леді.
І доведи, що в очах жінок убивча сила - як в пістолеті.
А я, напевне, такий дивак – засіло те, що комусь навиліт.
Для леді серфінг – одна з розваг, коли він на вибуховій хвилі
Сердець, розірваних ними вщент. Щоб не зібрати шматків докупи.
Щоб штучним диханням жив клієнт: лиш рот у рот від своєї ж згуби.
Хто звик до кайфу буть нічиїм, той більше нудиться самотою.
Хоч скільки солі з тобою з’їм, все потім вийде з очей водою.
Колишній вакуум у мені чомусь вербально струмить назовні.
Твоє кохання – на мить зеніт, а потім вічний політ в безодню.
Цілуєш – мабуть, так жебраку Тереза б кинула подаяння.
Але і крихітка до смаку, якщо не знаєш, чи не остання.
Які тут проти, які тут за – дурман густішає в атмосфері.
Де шансів ніц, можна йти з туза. Де є замок, там ламають двері.
Живий – умовно; наліво крок – навік вигнання без апеляцій. 
Але бажаючі до зірок подібних тернів хіба ж бояться?
Хай без подряпинок ані дня – почесні шрами, все як годиться.
То знову правила поміняй. І зваблюй пестощами цариці.
Гран-Прі - це ніч, а тоді  під туш на переможця чекає страта.
Але із тисячи мертвих душ жива знайдеться, що буде рада
Ожити мучеником краси.  Шаблони стерти, знести кордони.
Якщо бажаєш – то воскреси мій мертвий світ поцілунком донни.