1 iз 1000

Ким народжений, тим і повзаю.
Ну куди мені в солов’ї?
Та виспівую про любов все я…
І про чари очей твоїх.
До фіналу цієї арії -
Як у Греції до календ.
Чи ймовірний у цім сценарії
Занебесний мій хепі-енд?
Шанс на нього – один із тисячі
Серед сотень асталавіст.
Ти грайлива, як хвостик лисячий.
Я самотній, як вовчий хвіст 
Той, казковий, згадай: на березі
Відірвався, коли примерз.
Шанс такий, що подібна єресі
Віра в нього; що не за Мерс
Можуть люди кохати нині ще.
Взагалі не за щось, не за…
Я земне у собі все винищив.
Та чи пустять у небеса?
Ну принаймні вже удостоївся   
Жити з поглядами увись...
З однією робив метою все –
Полетіти, але завис
Між землею та виссю нині я.
Чи на нитці, чи на рядку...
Чи то небо, чи море синіє.
І ймовірність, малу таку,
Бачу краплею… Та це байдуже.
Головне – що не нульова.
Не мовчи, попри все співай, душе…
Як ніхто більше не співа.
Що співоче життя – не злигодні,
Де заради, в ім’я та для.
Що десь високо на Великодні
Даруватиме янголя
Божій Матері у букетику
Рожевіючий твій завій.
Отака вся моя поетика –
Віддзеркалений образ твій.
Хай вважають усі пропащею
Долю цю поміж двох світів.
Та у відповідь їм хіба що я
Заспіваю, що так і хтів:
Не межею дитинства\старості 
У нікуди, як всі, повзти.
Бо кохання – це крила-паростки.
Ну а небо моє – це ти.
То між ним і землею висячи,
Обриваючи нитку ту,
Вірю в шанс свій – один із тисячі,
Що злечу я, а не впаду.