Малює залатане небо
Платанове перебільшення.
В очікуванні сумління
Підраховую оторочені шовком
Діри космосу.
Сумління не прибуде.
Воно навіть і не підмиготить
Загадково, бо
Шепоче Кліо,
Шати його -
Штучна ніяковість
(Хай вирине навіть вона).
Сумління могло б бути десь
Між серцем та ідентичністю
Безвісно зниклої,
В моторі її авто,
В її ідеалізмі,
В тих плітках, що від них її
Я попервах стрімко обороняла.
Сумління попереджає,
Що надійде за адресою
"Блискіток 991",
Вона прошурхотить танцем,
Що вона б воліла,
Аби про її вальс із Вергілієм
Я дописала першою.
Уникаючи різких кутів та
Контрастів,
Блискітку перетворю на зарево.
Я не вмію в плітках копирсатись,
Як вона дала на поталу
Одним ніжним жестом,
Одним шепотінням,
Так і я їй, безсумнівно
Тактовній,
Дарую вінок із частот,
Якими обростає
Кригою присипане серце.
Вiнок з частот олеогоpiя
© Copyright: Марина Чиянова, 2023
Свидетельство о публикации №123122503526
Свидетельство о публикации №123122503526
Рецензии