Мольбы

Как все, когда б и ты желал себе иной судьбы,
Чтоб избежать ошибок вечных канитель,
То начал бы иначе каждый новый день. —
Но тщетны все твои кричащие творцу мольбы,
Не потому, что внять творенью лень, —
И петли от дверей, скрипят, — мол, мы рабы,
Когда ко времени не смазано петель… (судьбы)
 
       ~*~   

*Триоле;т (фр. triolet) — стихотворение (твёрдая форма) из восьми строк на две рифмы, при этом первый стих в обязательном порядке повторяется в четвёртой и седьмой, а второй стих — в завершающей строке.

Любая форма должна быть соподчинена содержанию. В стихосложении либо следовать до конца правилам конструкции той или иной твёрдой формы, и не важно восточной или западной, либо изменять её свободно, как во благо содержанию так и рифме оставляя лишь стилистическую основу. В восточной поэзии это практически сложно из-за совершенно иной длины слогов первоначальных иероглифов к словам и их длине (в виде слогов) уже на европейских языках. В европейских твердых формах, погоня за конструкцией скорее напоминает кружение танца, что забыл причины и суть того, что он первоначально обслуживает. От того до конца следовать или нет первоначально выбранной конструкции всегда выбор автора и потребность при раскрытии конкретного содержания.

   *   *   *

Як полум'я в вітра, то сполохне, то згасне,
Життя завжди твоє, й мінливе одночасно.
Поруч завжди твій власний ад і рай,
З висновками не поспішай, — зачекай.
Вітер життя, іноді злий і мінливий. —
Він людину ображає напевно даремно,
В цілому, однак, життя прекрасне,
Намовляти на нього, ти не поспішай. —
Все змінюється, і це знай напевно...
І не лячно, коли є лише чорний хліб,
Страшно, коли чорна й самотня душа.

Спокій, як хмара мінливо йде на осліп.
Все змінюється, не чекай — вирушай,
І любов'ю топи прохолодного часу лід,
Але сонечко вийде і навіть крига розтане...
Немає потреби вдивлятись в сивину віків,
Тебе лише не минає час прожитих років...

   *   *   *

Щоб радість від життя твого була,
Ділись краплинами серцевого тепла. —
Лиш вір, журитися тобі не треба,
Не подолає душу злоби імла! —
Краплинами серцевого тепла,
Ділись завжди ти з усіма, —
З тими, хто має до цього потребу,
Щоб радість від життя твого була...

Хто б що, поганого не казав,
Кожна заздрість даремно що зла, —
Тримай своє обличчя перед небом,
Бо в непроглядну ніч, і тінь "біла",
Та найтемніша перед світанком імла.
Сумувати невчасно і навіть немає потреби.

© 2023, одналюдина, (вільний тріолет,
по мотивам віршів Омара Хайама,
переклад російською дивіться на ілюстрації)