Чому ти журишся, голубонько Вербо?
Чому тихий смуток вплітаєш в вінок?
Чекаєш на літо янтарне, напевно.
І трошки тепліше від теплих думок.
Чому старий Дубе, такий ти самотній?
Ввібрав всі знання довгочасних віків.
Бурмочеш буркливо у смуті півсонній.
Та чи не зарано ти весь посивів?
А ти, дивний Клене, чому засмутився?
Закоханий в осінь сумуєш щомить.
В омріяні мари цілком занурився.
Палаюче серце нестримно болить.
Я також сумую, коли не побачу.
Я також журюся без рідних обійм.
Але всі негоди та зливи пробачу,
коли моє дихання поруч з твоїм.
Коханню не треба цілюще плацебо.
Це - жереб Планіди, дарунок життя.
Я в очі твої задивлюсь, наче в небо.
Єдине на двох у нас серця биття.
Чому ти журишся, голубонько Вербо?
© Copyright: Алиса Филиппенко, 2022
Свидетельство о публикации №122092804352
Свидетельство о публикации №122092804352
Рецензии