Плавання камjяних хмар

              «Від ока до ока хмарина пливе,
               Як Содом до воріт Вавилону…»
                (Пауль Целан)

Міста мов човни кам’яні
Дрейфують у бік Вавилону.
Минуле нагадує: бриз небокараю
Вітрила наповнював важкістю
І гнав кораблі кам’яні до заграв,
Де скрипки зі снігу (зі сміху)
Співали про келих важкий золотий:
Отой,
Що все мимо, все мимо (обабіч)
Проносив Господь
До пори і до часу (бо сам же просив).
А нині громадище (ні, корабель)
Чи може то хмара цеглин,
Чи то лабіринт – печерок з жарівками,
Що на вітрилах (таких же камінних)
Несуть сині хвилі (як небо)
Прямісінько в гавань Мардука –
До воріт Вавилону, де жреці навісні
Торгують майбутнім: покрадений час
На терези. І за безцінь.
А від ока до ока хмари пливуть:
Теж кам’яні, бо забракло води
Навіть в уяві. Лишається мармур
Для хмар і богині Іштар:
Ідола з брили звільнити
І розтрощити чоло на дорозі –
На бруківці зачовганій
Міста п’яного. Не мрій.
Просто не мрій. Бо вже досить.
Мрій.


Рецензии
начебто про далечінь... але хіба то далечінь? Все пов'язане однією пуповиною... Але Чому так сталося? Велики знання єдності зі Світом не прижилися... http://proza.ru/2008/01/30/459
Фанстасмагоричнв філософія і політеізм і астрологія і вища математика від шумерів, які після прориву Босфору і затопленя низин, де зараз Чорне море, пішли до Межріччя... Де всі ці надбання...? http://proza.ru/2008/02/01/346
Може тому що маленький прошрок знавців- жерців-езотеріків не був сумісний з рівнем того суспільства? Та й зараз теж саме... Знання набуваються набагато швидче ніж суспілсьтво в змозі їх опанувати и все глибше та ширше розрив?
А може у тому, що Майбутнє - Є... і Минуле - не вписувалося в його Матрицю? Як сліпий стукає у стіни шукаючи двері, не розуміючи,що двері не існують у цому Світі, а є Паралельний Світ? Або - Вищий? Як гадав Вернадский - Ноосфера? І треба скинути шкури з тіла...або - його?

Тонка в любовi у Поета суть

Тонка в любові у Поета суть…
У ній - мільйони всіх відтінків….
В любов, як в небо хочеться гайнуть
душі із плотських із сутінків...

І так захоплює мить
передчуття…, та здивування…,
що голим нервом все бринить
у неосяжності надбання
Її Величності Кохання,
щоб осягнути Рай змогли,
удвох в обіймах щастя ми
в поривах серця екстремальних…

Поет бував не раз у Раю...
Але - душею... й на краю...

В Рай допускають тільки ідеальних...
© Copyright: Юджин Папуша

Юджин Папуша   08.12.2021 18:28     Заявить о нарушении
Дякую за такий глибокий цікавий і одночасно поетичний відгук! Не очікував.....

Артур Грей Эсквайр   09.12.2021 00:14   Заявить о нарушении
На это произведение написано 5 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.