Зім’яті трави пахнуть вже серпнево
Під сонцем, що випалює усе,
І ледве прихисток і тінь дають дерева,
Від спеки нас врятовує гляссе,
У чашці льод голубить ніжно каву,
А ти із трав зібрав мені букет,
Вже офіціант приносить нашу страву
І ти сказав мені у вічі комплімент,
Так смачно, лагідно, чуттєво,
Здається, світ цей створений для нас,
Ти кажеш про кохання, я – взаємно,
І почуттями сповнюється час.
Навколо люд на дивній своїй мові
Щось гомонить, а ми – чужинці серед них,
Закохані, п’янкі, шалені в свої змові,
Коханці й в’язні відчуттів палких.
Над морем чайки кличуть у польоти
І лине сонце вже за небосхил,
День забирає всі свої турботи,
А ми разом, без пам’яті, без сил,
Приємна втома ллється моїм тілом,
Твої цілунки сповнені жаги,
Це все, чого коли-небудь хотіла:
Зім’яті трави. Літній вечір. Ми!
21.07.2021
Зiм ятi трави. Лiтнiй вечiр. Ми!
© Copyright: Кира Зубаль, 2021
Свидетельство о публикации №121072106698
Свидетельство о публикации №121072106698
Рецензии