Воскресну

Я у грішному тілі довічно ув’язнена
З того самого дня, як з’явилась на світ.
Бо подобу Адама нести зобов’язана
І нещастя цього забувати не слід.

Полонянка хвороб я та смерті заручниця,
А доніс цю недобру новину мені
Тихий хлопчик Сергійко з сусідньої вулиці,
Що лежав нерухомо в червоній труні,

А до цього я зовсім була безтурботною,
Як метелик, чи пташка в густому гаю,
А себе наймудрішою в світі істотою
Уявляла та мріяла жити в раю.

Та рожеві мої окуляри розбилися,
Коли я зрозуміла, що тіло – то прах.
Полонянка-душа моя дуже журилася
Бо зв’язав її морок смертельний та страх…

О, навіщо я в смерті всесильність повірила!
Та спустився Христос у могилу мою…
Із безодні страшної, що смерть мені вирила
На поверхню підняв, і я вільна стою.
 
У яскравому світлі святого Великодня
Я по іншому бачу події сумні.
До джерел кришталевих з Всесильним Владикою
Я іду, і Він сили дарує мені.

Хоч у грішному тілі, та я не ув’язнена.
Стала храмом темниця. О, диво із див!
Я новину чудову нести зобов’язана –
Переможена смерть. Мій Спаситель ожив!

З нам воскресла і я . Із цією новиною
Розквітає земля, лине пісня з небес.
Не піду у пітьму, а до Бога полину я.
Я воскресну, бо мій Відкупитель воскрес.