Вже вiсiм рокiв, як тебе нема...

світлій пам'яті  http://stihi.ru/avtor/13d

Вже вісім років, як тебе нема.
Точніше, як нема у цьому світі…
І знову наближається зима,
І жовтень простягає мерзлі віти.

Нема того кульочка серед віт
І клену кілька років, як немає…
Вже боляче не так, але болить…
І я з тобою досі розмовляю…

Твоя сторінка досі ще жива –
Вікно, троянда в пляшці з під «Абсенту»…
І всі твої написані слова…
І наша зустріч – там… От тільки де ти..?

Минуло. Вісім. Досі ще живий.
Непевне, є в тому якась потреба.
Тебе немає, я вже не такий…
Те саме лиш передзимове небо.

«Все нижче…», як писала ти колись,
От тільки страху я не відчуваю…
Чи є в твоєму світі «верх» і «низ»?
Чи є той світ? Чи темрява… Не знаю.

Я знаю лиш, що досі ти в мені.
І я в тобі, можливо, десь існую.
І що стоїть троянда на вікні
У пляшці з під «Абсенту». Що римую

Я вкотре до тебе свого листа.
Вже 8, нескінченість, не… не знаю…
Одне лиш точно: ТИ, це саме ТА.
Я був с тобою разом. Аж до краю…


Рецензии
А знаете… Не сочтите за банальность, но вижу в этом стихотворении Вашу душу, Вашу человечность… И, вспоминая нашу идеологическую непримиримость, почему-то становится немножко больно… Особенно больно, что человеки с нежной и ранимой душой могут ненавидеть друг друга до смертоубийства, хотя у обоих могут быть одни и те же нравственные ценности… Странная наша цивилизация… Инопланетянам не понять нас никогда…

Иван Странник 2   29.04.2023 16:36     Заявить о нарушении
На это произведение написано 5 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.