Перевод из Лины Костенко

Затінок, сутінок, день золотий

Затінок, сутінок, день золотий. Плачуть і моляться білі троянди.
Може, це я, або хто, або ти ось там сидить у куточку веранди.
Може, він плаче, а може, він жде – кроки почулись, чи скрипнула хвіртка.
Може, він встане, чолом припаде, там, на веранді, чолом до одвірка.
Де ж ви, ті люди, що в хаті жили? Світку мій білий, яке тут роздолля!
Смуток нащадків – як танець бджоли, танець бджоли до безсмертного поля.
Може, це вже через тисячу літ – я і не я вже, розбуджена в генах,
Тут на землі я шукаю хоч слід роду мого у плачах і легендах!
Голос криниці, чого ж ти замовк? Руки шовковиць, чого ви заклякли?
Вікна забиті, і висить замок – ржава сережка над кігтиком клямки.
Білий причілок оббила сльота. Хто там квилить у тій хаті ночами?
Може, живе там сама самота, соває пустку у піч рогачами.
Може, це біль наш, а може, вина, може, бальзам на занедбані душі –
Спогад криниці і спогад вікна, спогад стежини і дикої груші.


Тени и сумрак и день золотой

Тени и сумрак, и день золотой. Плачут и молятся белые розы.
Может быть я или кто-то другой смотрит с крыльца вдаль на тихие росы?!
Может он плачет, а может он ждёт чьи то шаги или скрипа калитки.
Может он встанет и лбом припадёт к старой стене с отвалившейся плиткой.
Люди, куда вас пути завели? Боже мой, ясный, какое раздолье!
Горечь потомков, как танец пчелы. Танец пчелы до бессмертного поля.
Может быть я через тысячу лет – я ли, не я, вдруг, разбужены в генах,
Тут на земле ищем прошлого след предков своих в их слезах и легендах.
Голос колодца, чего ж ты замолк? Ветви шелковиц, чего вы застыли?
Окна забиты. И ржавый замок – а ведь когда-то вы в доме том жили!
Всё разрушают ненастье, года... Чей слышен стон в вашем доме ночами?
Там одиночество и маята в печку суют пустоту рогачами.
Всё это боль наша или вина, или бальзам на забытые души –
Воспоминанье колодца, окна, тропки заросшей и дикой той груши.