Перший... останнiй

Ти був для неї найпершим.
Для неї я був останнім…
І, звісно, тебе не чеше
Її дівоче кохання.

Для тебе – лише дівчисько,
Що ти затягнув до ліжка.
Доволі кумедне зблизька,
Але ж непогані ніжки…

Маленькі охайні груди,
Та й інше… таки нівроку.
Але… не побачив чуда
Замиленим своїм оком.

А я читав її вірші,
Пронизливі та прозорі…
Гадав, хто ж так гарно пише?
Чому так багато болю?

А потім – зустріч,торкання...
І декілька років разом…
А потім… подих останній
І… решток сухий у вазі.

Я сам закривав їй очі,
В`язав рушником обличчя,
Блював серед глупої ночі
І вив безтямно: «за віщо..?».

Минулося… Все минає,
І час лікує поволі.
А я і досі не знаю,
Чому Бог з`єднав наші долі..?

Чекає на всіх безодня,
І скиглити – то не діло.
Я душу тримаю в долонях,
А ти не втримав і тіла.
 


Рецензии
Валера, отпусти Юлечку, ей там хорошо! Помни, но с радостью, что Бог подарил тебе такой подарок, а не с неутолимой грустью, что её уже нет рядом. Вы когда-нибудь встретитесь, но пусть это будет очень нескоро, она так хочет. Обнимаю.

Елена Стёпина Стратович   20.05.2017 20:52     Заявить о нарушении
Спасибо,Лена. Отпустить..? Что мог, то сделал... А та её часть, что осталась во мне... И вообще, стихотворение немного о другом. Не переймайся, якось буде, життя мiнливе...

Сазонов В.П.   21.05.2017 08:16   Заявить о нарушении
Я понимаю, что не совсем о ней, но все равно о ней!

Елена Стёпина Стратович   21.05.2017 21:12   Заявить о нарушении