Сльози червоноi русi

СЛЬОЗИ ЧЕРВОНОЇ РУСІ

Земля була журбою оповита,
Вона від ран стогнала, ледь жива.
На сіру осінь схожим стало літо,
Війна почалась Перша світова.

В повітрі тхнуло порохом і димом,
Гармати били, рвалася шрапнель.
І небо сірим вкрилося сатином,
Між мороком та світлом йшла дуель.

Зловісний чорний птах кружляв над світом,
Розправивши великих два крила.
Червона Русь знаходилась під гнітом,
Вона під австріяками була.

Загарбники жорстокі та зухвалі,
Народ Русі вважали за рабів.
І тих вони на страту відправляли,
Хто в православний храм святий ходив.

Історія і досі пам’ятає
Сирі в’язниці та концтабори.
І як монаха львівські поліцаї
Забили на очах у дітвори.

Як відрізали губи, вуха, пальці,
Тим, хто не зрікся пращурів своїх.
І як село спалили рано-вранці,
Не милуючи літніх та малих.

Росія – ворог! Мав це кожен знати.
Інакше – не зносити голови.
За те селянок стратили солдати,
Що бачили в їх діях слід Москви.

«Червона Русь не Русь, а Україна!» —
Сичали окупанти знов і знов.
На кожного, хто звав себе русином,
Чекали Терезин і Талергоф.

Ось так ковтав народ пекучі сльози.
Але були і Юди серед них,
Які несли в поліцію доноси
На друзів, на сусідів, на близьких.

Ці факти час сховав під павутиння,
Та вже змінилось кілька поколінь.
Але отруйний плющ пустив коріння,
І знову по землі повзе їх тінь.

Ці люди провокують колотнечу,
І знов війни вирує круговерть.
Клекоче між братами ворожнеча,
І б’ється світло з мороком на смерть.

Але я вірю, правда переможе!
Розбитий буде ворог в пух і прах!
Бо ми один народ, хай знає кожен!
Хай братня єдність кріпне у віках!

СОЛОМІЯ ГАЛИЦЬКА
(березень 2017)



       На початку XX століття Галичина вже понад сто років належала Австрійській імперії. Ще з 1772 року, в результаті першого поділу Польщі, ці землі відійшли до Австрії. Але не всі Галичани хотіли підкорятися австріякам, вважаючи родинною державою Росію.

       У серпні 1914 року, з початком Першої Світової війни, в Галичині було проведено етнічну чистку. Галичанам було наполегливо рекомендовано називати себе українцями та відвідувати греко-католицькі храми. Людей знищували лише за те, що вони називали себе русинами й ходили до російської православної церкви. Перші в історії концентраційні табори – Терезін та Талергоф – були створені саме для них.

       Заарештовували цілими селищами, незважаючи на вік, стать та стан здоров'я. Людей навіть не звинувачували. Для відправлення до табору на вірну смерть достатньо було лише простої підозри. Внаслідок австро-угорського терору рух москвофілів у Галичині було знищено. На сьогодні  Галичина є колискою українського націоналізму.