Святий Aнтонiй

СВЯТИЙ АНТОНІЙ

Зірками мерехтіло небо синє,
Весняний вітер з листям загравав.
Маленький польський хутір на Волині
В цей тихий вечір мирно засинав.

Біля дороги, у старій хатині,
Задула мати воскові свічки.
Давно вже спали Влодек та Юстина,
Її маленькі, славні діточки.

На лаву жінка тихо опустилась,
Зітхнула з теплим вітром в унісон,
Антонію святому помолилась
Та втомлена поринула у сон.

Збудив її їдучий сморід диму,
Пробився відблиск полум’я крізь скло.
Почула жінка крик та стрілянину,
Це воїни УПА прийшли в село.

Вона листа кузині написала:
«Агнешка, ми в сусідньому селі.»
У льосі кришенят своїх сховала,
А лист цей залишила на столі.

Насунула біда, подібно грому,
Спустилась мати в погріб до дітей.
Молилася Антонію святому,
Ікону притуливши до грудей.

Бандити грубо вдерлися до хати,
Мов звірі під покровом темноти.
Молилася, крізь сльози, бідна мати:
«Прошу, святий Антоній, захисти.»

Рипіли сухо дошки під ногами,
У серці відбивався кожен крок.
Матусі було страшно до нестями,
Вона під коц сховала діточок.

Не ждала жінка від катів пощади,
Бо добре знала, що таке «фашист».
Доносився їх гомін із кімнати,
Їй було чути, як читають лист.

І ось вони пішли, усе минулось,
Ґаздиня вийшла з хати через день.
Навколо обережно озирнулась,
І тихий покрик вирвався з грудей.

Сусідня хата повністю згоріла,
Навколо - понівечені тіла.
У мить її волосся посивіло,
Коли дітей в колодязі знайшла.

У двір сестри вела кривава стежка,
Від крові стала бурою трава.
Лежала на землі сестра Агнешка,
Була відтята в неї голова.

Нещасну жінку плач здавив до болю.
Та раптом голос з неба пролунав:
«Тримайся, Казимиро, Я з тобою.»
Так їй святий Антоній промовляв.

СОЛОМІЯ ГАЛИЦЬКА
(серпень 2015)


       Цю історію розповіла мені моя ровесниця Олена - правнучка цієї самої жінки, якій в ту страшну ніч пощастило врятувати себе й своїх діточок. Її прадіду пощастило не менше — напередодні він виїхав до міста.
       Після війни вся сім’я переїхала до Львова, і її прабабця на раз ходила у львівський костьол святого Антонія, ставила йому свічку та дякувала за свій чудовий порятунок.
       Сама Оленка, ще в 00-х виїхала до Чехії, де мешкає й досі. До сучасних «героїв» України вона відчуває лише зневагу та огиду, й до духовно хворої батьківщини повертатися не збирається.

       В цьому оповіданні я змінила лише імена.