Останнiй танок

ОСТАННІЙ ТАНОК

УРСР. Галичина.
Рік сорок шостий - сорок п’ятий.
На танцях, в клубі край села,
Зустріла дівчина солдата.

Буяла квітами весна,
Весела музика лунала,
В той вечір пара молода
Під звуки вальсу закружляла.

Причарувала юнака
Струнка красуня-галичанка.
— Меня Денис звать, а тебя?
Вона всміхнулась: — Я - Іванка.

— Я из Твери приехал к вам,
И здесь служу в военной части.
— А я з сусіднього села,
Неподалік живу, на щастя.

— Так через лес идти тебе,
Дай проведу тебя, сестрица.
— Ні, мати лаяти буде,
Якщо побачить із чужинцем.

— Не отпущу тебя саму!
А вдруг в лесу тебя обидят?
— Ні, краще я сама піду.
Я тут своя, мене не скривдять.

Вступили сутінки в права,
Сховалось сонце за горою,
Побігла дівчина сама
Додому стежкою вузькою.

Вже добігала до села,
Здалека бачила хатину.
Зненацька воїни УПА
Їй перерізали стежину.

Один із них дівча схопив
За руку сильно та недбало.
А інший — ляпаса вліпив,
Вона не втрималась та впала.

Суворо третій запитав:
— Як смієш свій народ ганьбити?!
Степан Бандера наказав:
“Хто нас плямить — не буде жити”.

Встань, курво, очі підведи,
Тепер вже марно нас благати!
Для того ми прийшли сюди,
Щоб тебе смертю покарати!

Ти танцювала з москалем,
Тим самим зрадила Вкраїну!
І вдарив дівчину ножем,
Залила землю кров невинна.

***********

Горять свічки, стоїть труна,
Заходиться сльозами мати.
УРСР. Галичина.
Рік сорок шостий - сорок п’ятий.

СОЛОМІЯ ГАЛИЦЬКА
(січень 2015)


Цю історію я почула від свого земляка. Він переказав її зі слів свого діда, який жив в тому самому селі.

Це сталося після другої світової війни. Молода дівчина пішла до сусіднього села на танці й там фліртувала з російським солдатом, за що і була вбита українськими націоналістами, яких тепер, в наш час, називають «героями».