Доля чи неволя?

Чи не має, чоловіче, в тебе тої долі,
Що веде тебе до правди, щиро і поволі.
Щоб була тобі  сьогодні голосом свободи,
Підіймала, та лишала рабської породи.

Твою волю підкоряють ті  заморські кати,
Щоби неньку Україну на шматки порвати.
Промивають тобі мозок брехнями уміло,
Аби брата слов’янина вбити закортіло.

Вони вже у твоїй хаті вільно господарять,
Викрадають твоє слово, та гидоту варять.
Хочуть тіло загубити, а душу купити,
Та дітей твоїх невинних, собі підкорити.

Подивіться, мої милі, на оту породу,
Котрі жадібно міняють гроші на свободу.
Котрі вашими руками вас же убивають,
A на крові на козацькій,  злато  здобувають.

Прокидайтесь, українці, розтуляйте  очі
I згадайте, мої любі, ті пісні співочі,
Що віками галасливо  звідусіль лунали,
Та гостей завжди привітних мирно зустрічали.

Схаменіться, обійміться, та створіть країну,
Щоб життя людське довіку мало справжню ціну.
Щоб усі були в достатку і роджались діти,
Щоб змогли і ви, нарешті, собі порадіти.