Люба моя Украiiно

Люба моя Україно, терпелива мати,
Доки будеш ти собі ворогів шукати?

Доки ти дивитись можеш на безкарні дії?
Скільки хибних полишаєш крайньої надії.

Скільки гнобить тебе буде «пейсивська» еліта?
Ти не бачиш, твоя воля глибоко зарита.

I доколи  таке горе, скільки ще терпіти?
Скільки треба ще народу в крові утопити?

Чи не чуєш їхні стони, які скрізь  лунають?
Та не можеш захистити тих, які благають.

Обернися, справжні кати у тебе на спині.
Сидять собі, всміхаються, здавна і понині.

Розривають твою душу, роздирають тіло.
Направляють брат на брата брехнями уміло.

Рвуть шматками твої лани  і сади зелені.
Затуляють сонце в небі, «обранці» хвалені.

Ні, пора вже підійматись, розправляти крила.
Виганяти кровососів, Україно мила.

Треба вила обернути проти їх породи.
Та здобути українцям гідної свободи.

Згуртувати усі сили козацького роду.
I не буде, моя люба, тобі переводу.