Лина Костенко - Когда уж люди улеглися...
стихотворения Лины Костенко
«Коли вже люди обляглися спати...»*
http://www.poetryclub.com.ua/metrs_poem.php?poem=16541
Когда уж люди улеглися спать,
И месяц заскользил средь туч сонливо
Не сплю — спартанка Киева, не Спарты,
Лишь окнами я на бульвар светила.
Тогда из тьмы, из ночи бесконечной,
Откуда башня «подымалась на котурн»**,
Мне кто-то душу тихо взял за плечи —
Заговорил шопеновский ноктюрн.
О, были то магические пальцы.
Что замирали на каком-то «фа».
И вслушивались...
И боялись фальши.
Так, как боится и моя строфа.
Они кружили, мучались, взывали.
За славою, казалось, не неслись.
Они ту фальшь порвали, растоптали,
Избили так, что будто бы сплелись.
Никто не знал. И знать не нужно то,
Как здесь ломает пальцы виртуоз...
Кто не умеет так играть, счастливый тот.
Он сам себе Шопен и Берлиоз.
____________________________________________
*Лiна Костенко
«Коли вже люди обляглися спати...»*
http://www.poetryclub.com.ua/metrs_poem.php?poem=16541
Коли вже люди обляглися спати,
коли вже місяць вилузнувся з хмар,
коли спартанка Києва, не Спарти,
лиш я світила вікнами в бульвар, -
тоді із ночі, з пітьми, з порожнечі,
де зіп'ялася вежа на котурн,
мені хтось душу тихо взяв за плечі -
заговорив шопенівський поктюрн.
А то були якісь магінчі пальці.
Вони німіли на якомусь "фа".
І прислухались...
І боялись фальші.
Так, як боїться і моя строфа.
Вони вертались, мучились, питали.
Вони відклали славу на колись.
Вони ту фальш роздерли, розтоптали,
і аж збіліли, так вони сплелись.
Ніхто не знав. Цього й не треба знати,
як десь ламає пальці віртуоз...
Щасливий той, хто ще не вміє грати.
Він сам собі Шопен і Берліоз.
__________________________________________
**КОТУРНЫ — (лат. cothurni греч. kothornoi), род сандалий на очень толстой подошве. В античном театре использовались для увеличения роста актеров. Слово котурн стало нарицательным для обозначения ложного показного величия ...
Свидетельство о публикации №114082710070