Чумацький шлях

Степ вночі розмовляє з вітром,
Що свищіть у пожухлій траві
I ганяє барвисті палітри,
Що змішали сиві віки.

Степ вночі розмовляє з небом,
Де блищать сузір’я в пітьмі
І по зорях, блукаючи степом
Шлях шукають чумацькі вози.

Вони йдуть всі сріблясті від світу
Молодих ниточок-місяців,
Що зходили i падали в літу
В темних схилах безкраїх степів.

Вони йдуть крізь віки, крізь минуле
По не змитих дощами слідах,
Які люди колись забули
На широких в росі килимах.

Йдуть туди – де за обрієм сИні
Коливають примарний туман,
Де ховаються давнії мрії.
Де розкинувся білий лиман.
 
Там де сяє вода в надвечір’ї,
Там скінчається зоряний шлях,
В кришталевій глибокій печері
В золотих піднебесних дворцях.

Хоч немає кінця тому степу,
Ніч встає, наче темна стіна
Очі зводять візниці до неба,
Йдуть вперед, бо дорога одна.

Сірий ранок льє барви прозорі,
Які тануть в краплинах роси
І вози підіймаються в зорі,
І зникають в німій глибині.

Степ вночі розмовляє з небом,-
Тільки небо в пітьмі знає путь, -
Путь глухим, завмираючим степом
Крізь туманно-чорніючу муть.

І світанок, як з неба лине
Пам’ятає сріблясті зірки
І чумацькі вози, що їдуть
Слід  за ніччю в безкраї степи.

23.07.2014 р.