Шон Маклех. Город-Птица
ГОРОД-ПТИЦА.
Глеб Ходорковский(перевод).
"То, что происходит в моей голове, намного интересней того,
что происходит за её пределами."
(Лоуренс Данмор).
В апреле 1964 года я посетил Стокгольм. Во время этого визита город совсем не напоминал мне ни город еретиков, ни, тем более, город викингов.
Почему-то он ассоиировался исключительно с сентиментальностью Ингвара Бергмана. И с птицей - но не с диким гусём Сельмы Лагерлеф, а с серым журавлём
эпохи барокко Блуждая по улицам этого ностальгического города, я встретил уличного художника, который мне сказал:" Вы не думайте, что Стокгольм - идеальный город, проблемы здесь точно такие же, как и в других городах". И тогда
я вдруг осознал, что единственный город на земле, у которого нет проблем, это Дублин. И только потому, что дублинцы поняли: проблемы - это нечто нематериальное, то, что существует только у нас в голове. Если у нас в голове нет проблем - их нет нигде.Позднее (о, значительно позднее!), вспомнив об этом,
я написал:
Небо весны
заглядывает птицей
в кратеры площадей,
в каньоны улиц.
Почему ж я расхристан
как пилигрим слова
в дырявой обувке палитры?
Цветы весенние -
это белые, жёлтые, синие привидения
(не бывает красных -
ни весенних цветов, ни привидений,
точнее, вымерли красные привидения,)
эфемерной эпохи гребцов.
Если ты плаваешь
в океане времени
или летаешь
в пространстве прозрачных деревьев
значит ты Августин босоногий
в поисках откровений
Доната-еретика
и ищешь впустую, зря.
Цветы вишен - среди папирусов,
Ты - византиец последний:
в библиотеке черепа своего
ты зря листаешь
пепел сожжённых книг
Александрийской библиотеки
своей юности.
Ты в междувременьи.
Оно никогда не будет эпохой.
И зря ты подушки туч
больному столетью
подкладываешь
под голову.
* * *
Птах Мiсто
Шон Маклех
«Те, що відбувається в моїй голові набагато цікавіше ніж те,
що відбувається за її межами.»
(Лоуренс Данмор)
У квітні 1964 року я відвідав Стокгольм. Під час того епічного візиту місто зовсім не нагадувало мені ні місто єретиків ні (тим паче!) місто вікінгів. Чомусь асоціювалось воно в мене виключно з сентиментальністю Інгвара Бергмана. А ще з птахом – ні, не з диким гусаком Сельми Лагерлеф, а з сірим журавлем епохи бароко. Блукаючи вулицями цього ностальгічного міста, я зустрів вуличного художника, що сказав мені таке: "Ви не думайте, що Стокгольм – місто ідеальне, тут такі самі проблеми. як і в інших містах…» І тоді я раптом зрозумів, що єдине місто на Землі, яке не має проблем, це Дублін. І тільки тому, дублінці (Dubliners) усвідомили: проблеми – це щось не матеріальне, це те, що існує тільки в нас в голові. Якщо в нас в голові немає проблем – їх немає ніде. Пізніше (О, набагато пізніше!), згадуючи це, я написав таке:
Весняне небо
Зазирає птахом
У кратери площ,
У каньйони вулиць.
Чому я такий розхристаний,
Як пілігрим слова
З дірявими черевиками палітри?
Весняні квіти –
Це білі, жовті й сині привиди
(Червоних не буває –
Ні весняних квітів, ні привидів,
Точніше – червоні привиди померли)
Ефемерної епохи веслярів.
Якщо ти плаваєш
По океану часу,
Чи літаєш
У просторі прозорих дерев, то:
Ти босоногий Августин:
Марно шукаєш
Одкровення Доната-єретика
Серед папірусів – квітів вишні.
Ти – візантієць останній:
У бібліотеці свого черепа
Марно гортаєш
Попіл спалених книг
Олександрійської бібліотеки
Своєї юності.
Ти в межичассі,
Яке ніколи не стане епохою.
Подушки хмар
Марно під голову мостиш
Хворому століттю.
© Copyright: Шон Маклех, 2014
Свидетельство о публикации №114032908111
Свидетельство о публикации №114033000444