Доросла казка

У домі тепло. Світиться ялинка.
Надворі вітер і мороз лихий,
і заглядають у вікно сніжинки,
ці снігові цікаві дітлахи.

Кружляють легко, бавляться і з вітром
кудись летять вони, лише одна,
легенька, як пелюстка срібноквітна,
чомусь припала близько до вікна.

У домі сяють кольорові свічі,
ялинка світлом грає, мов кристал…
Здається, що вона нечутно кличе
малу сніжинку на великий бал.

І так малій надворі стало гірко,
що раптом – без жалю і каяття –
влетіла у прочинену кватирку,
до світла, до любові, до життя…

Її в обійми прийняла ялинка,
і все незмінно відбулося знов:
на глиці залишилася сльозинка,
як згадка про непрохану любов…


Рецензии
Дякую за гарний вірш та натхнення!!!

Сльози-сніжинки ... наче плаче Юність
За тим часом, що в сивій давнині,
На батьківськім порозі усміхнулось
І зашарілась десь у глибині...

Пішло у мандри за своїм коханням,
Все босоніж по терникам,шляхам,
Неначе в світі, то була остання,
Яка не спокушалася гріхам...

Бо кришталево-чиста і цнотлива,
Прийшла неначе, як з других світів,
Що до тепло вразлива і чутлива,
А я ті почуття не зрозумів...

Хотів лиш скуштувати поцілунок,
Розтанула сніжинка на устах,
Так недоречним став мій той дарунок,
Не зрозумів: Небесна, то свята...

Хай щастить!!!
З повагою та теплом душі,

Владимир Прохода   02.04.2014 15:00     Заявить о нарушении
Дякую Вам, Володимире, за чудовий вірш! Любові і натхнення!

Инна Приходько   07.04.2014 09:40   Заявить о нарушении
На это произведение написано 5 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.