Шон Маклех - Ветер и крик

Вольный перевод
стихотворения
Шона Маклеха «Вiтер i крик»*
http://www.stihi.ru/2012/09/29/9383

  « - Замечательно здесь, - сказал Тадг. – И счастливые те, кто живет здесь.      
                А теперь вытягивайте корабль на берег и сушите его.»
                (Скелла «Тадг на островах Мананнана»)
   
Написано в соборе Святого Патрика под звуки органа.


Паруса моего сознания
Взвились на мачты мечты…
Тело проносит сквозь царства
Реалий пустынь и льды...
В Громаду Пустую Пространства...

Я в сумерках слушаю Баха
Под небом готическим чёрным,
Как будто под сводами храма...

Мыслями каждый город -
Наполненный океан...
Велик стихами гондолами
И каравеллами книг...
Плыву я за горизонтами,
Теряя из вида их...

А воздух, как, впрочем, и музыка, 
Укачивают будто...
Шеренги деревьев-паломников...
Одежда, песчинка лёгкая,
О ней ещё сказывал Будда,
Носило песчинку дорогой,
Которой Христос шёл смиренно,
А вихри самозабвенно
Как детский мячик несли...
Играя песчинкой - Вселенной,
Краеугольным Камнем Земли -
Сумеры обломком, отчасти,
Ставшим во время потопа
Ковчегу якорем, к счастью...

Еженощно над Дублином древним
Меж зелёных холмов Ирландии
Лечу я совой современности –
Птица леса, покрытого мхами,
С вересковыми, как стон, завываньями.
___________________________________________


*«Вiтер i крик»
Шон Маклех
http://www.stihi.ru/2012/09/29/9383


                « - Чудово тут, - сказав Тадг. – І щасливі ті, хто живе тут.
                А тепер витягайте корабель на берег і сушіть його.»
                (Скелла «Тадг на островах Мананнана»)

Написано в соборі Святого Патріка під звуки органу.

Вітрила мої свідомості
Напнуті над кораблем мрій
Несуть моє тіло
По крижаних пустелях реальності
У порожнечу Великого Звільнення.
У тихих сутінках слухаю Баха
Під небом чорним готичного храму.
Кожне місто це теж океан думок
На човнах віршів і каравелах книг
Попливу за обрій…
Чи то хвилі чи музика
Гойдають мене у цій нескінченності снів,
У цій кавалькаді дерев-прочан,
Мій одяг-тіло важить менше піщинки
Про яку говорив Будда,
Яку вітер носив по тій пустелі,
Де блукав мовчазний Христос,
Якою вихор бавився як дитина м’ячем,
Яка сама є Всесвітом,
Каменем наріжним Землі,
Уламком гори Сумеру
Якорем Ковчегу плинності.
Літаю щоночі над старим Дубліном,
Над зеленими пагорбами Ірландії
Білою совою сучасності –
Птахом замшілого лісу
І вересового стогону…


Остальные мои переводы Шона Маклеха можно найти здесь:
http://www.stihi.ru/avtor/rubystein&book=6#6
____________________________________________________________